Читати книгу - "Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey"

Альбумін сам стає джерелом для побудови клітини важливих органів. Адже це його пріоритетне призначення в системі Організму, який потребує живити важливі органи. Альбумін тут як витратний матеріал. А якби його було вдосталь, то він був би інструментом доставки ліків, і водночас матеріалом для побудови органів.

А от коли його мало, то другорядні по значимості органи без достатньої кількості білка голодують, зношуються  і потім видають хронічні збої в своїм кволім безбілковім стані чи в своїй роботі.

Але ж і Альбуміни не беруться з повітря. Поступово вони виснажуються. Організм, який запрограмований генетично витрачати білки на Імунітет в третю чергу, втрачає здатність опору інфекціям. Виникає збій в усих системах. В цій ситуації, коли навіть поступить достатня кількість білка, то відновлення Імунітету буде теж не в першу чергу проводитись. Спочатку відновлюватиметься Структурна система, далі Транспортна, а вже потім тільки Імунна. Вкрай вразлива вона в цей час всих сприйматиме за «чужих», бо Білка на всих недостатньо, поки йде процес відновлення. Час, на все потрібен час.

Перебираючи спомини малий згадав, як на власнім досвіді переконався про важливість споживання різноманітної їжі, збагаченої Білком. Саме його Організм, якому належав Нейрончик в ті часи потерпав від пропаганди голодування. Чому потерпав? Бо в нього й так було мало Трансферину, що транспортує молекули Заліза до місця синтезу, а тут ще й халепа з відсутністю заліза. А воно дуже необхідне для нормального кровооббігу та забезпечення киснем всього Організму.
Шаперони тоді перепис населення проводили ледь не щодня, а те тануло на очах. Печінка стресувала. Кишківник виводив з жалем всі корисні речовини. Сечовий пахнув всима з’їденими вітамінами і ладен був втримати їх в собі, та що ж вдієш, він не міг цього зробити. Не здатен, але він добре виконував свою роботу. Та всі були тоді на нервах. Тепер от, відкладення жиру в об’єми стало звичкою, щоб запобігти пережитому енергетичному голоду, беззахистності, шоку і бути готовим атакувати, бити чи бігти. Аби не страждати.
Малий аж сам потемнів від гніву на отаких «горе-пропагандистів», які не враховували особливості будови та функціонування інших Організмів.
Адже на фоні зниження імунітету починали атаку глисти, які ззовні без перешкод потрапляли в Організм і вже не виводились як чужаки, бо нікому було виводити і ….І тут Нейрончик краєм ока побачив, як щось чорне почало туманитись у самому кутку скриньки. Він скосив погляд і аж витріщив очі від несподіванки! Там, за клубками темного димного туману, промальовувались риси Чорного Серця!
Воно пульсувало і почало проектувати щось спочатку незрозуміле малому. Того аж затіпало.

- Це ж перші дні 10-тирічного опіку! – Затремтів від гніву малий Нейрончик.

- Чьто, тяпаєт от меня? – захихотів Вірус чужими програмами про «вєлічіє».

- Цить, - миттю зреагував Білок. – Теж мені, знавець Мови.

- Та я чьто, я норм. 

Вірус затих і наче знову заснув. Розмова його виснажувала. Він це вже знав. Але чужа програма хотіла знищити носіїв Мови. Для цього наганяли Страху.   Адже страх створював блоки і енергія текла або повільно, або зовсім ставала, створюючи Тригер, чи манівцями простувала іншим шляхом, додаючи жару тим органам, які цього не  потребували. Іноді доходило навіть до запалення, модифіковані клітини тоді ганяли на хвилях підвищеного тиску, щоб всі ці блоки прибрати і це відбувалось майже постійно. Не було часу відпочити, змінити умови. Час був, але не було розуміння, що цей час є.
«Всі глисти люблять, щоб їх боялися. Щоб про них нічого не знали. Адже страх- це спосіб управління всим Організмом. Для того ми і мутуємо, згідно програми чужаків, щоб вчасно їх ідентифікувати. Але глистюкам дуже допомагають жовті ЗМІ, це прямо лагуна для них, коли Джерело ненадійне. Ті ж ЗМІ розносять обіцянки-цяцянки про те, що буде гарне життя дарма. Правда вилазить на поверхню, цим зміцнюють щоразу Імунітет.» - Потік перервався і інший голос затріскотів далі: «Треба людство від нас спасати. А нащо? Вони всі мають коротке Життя, коротку програму, якої навіть не розуміють. Це ми могутні, ми їх звільняємо від нікчемного життя. Так, саме так. Нікчеми. Нічого, я ось свого пихатого горе- балакуна інформатора навострю, що той миттю здасть цього малого нишпору.»
З такими думками стикнувся Нейрончик. Чорне Серце їх от саме зараз перекладало і транслювало. Як тільки потік думок Вірусу та нахватаної ним інформації зник, так Серце немов розтануло.

Нейрончик роздумував, як він от зміг побачити Чорне Серце. Напевно його спомин-стан викликав гнів. І електромагнітне поле гніву має набір «+» і «-» в тім порядку, що й його власне Червоне і  сердцевого роду Чорне Серце. Потім треба буде в ДНК перепитати.

Нейрончик мовчки відвернувся від Вірусу. Нахилився до самого вуха Білка і прошепотів одними губами:

- Він знову мутує. Інформацію засвоює. Він дуже давно тут і призвичаївся до всього і в нього є сили. Чи не зашкодить він нам надмірним розмноженням. Чи потягнемо ми і війну, і розвиток?

- Ми готові до цього були. Щось таке підозрювали. Але йому для цього потрібен був, так званий, «зовнішній матеріал», яким ми зв’язуємось як Організм Людини з іншими, а далі з суспільством, а ще далі всі, кожен по своїх цивілізованих каналах, документально, зв’язуємось з Всесвітньою Системою Людства, щоб контролювати життя вірусів в їх власних тенетах, завадити їм захватити владу для хаосу і знищити Організм.

То таки вірно, хтось  передав щось. Це зрадник. Або малосвідомий про наслідки, або маломаючий, ждунець, той, хто не бажає саморозвиватись, звинувачує всих в тому, що ніхто не хоче жити для нього чи  його життям. Канюка.

- Напевне чужинець. Не може бути, щоб серед нас був зрадник. Це тільки чужинець. – Запевнив малий, а сам тим часом подумав про «пихатого» інформатора.

- Може бути і серед нас. Я одного разу стикався з таким випадком.- Запевнив Білок.