Читати книгу - "Без крові. Така історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А зовсім-зовсім недалечко від річки, води якої ще червоніли від крові, у місцині, що звалася Белам, у Турана від втоми закривалися очі і, у тридцять друге йдучи на обгін, його машина зісковзнула з дороги, неначе лише хотіла зійти зі шляху. Дитина закричала, але крик її був нечутний, бо вона лишень відкрила рота. Солдат Дюпюї, що саме був у звільненні, кинувся точнісінько поміж машиною і дитям, щоб рішуче перервати смертельну лінію, що її вже малював Випадок і яка вже наближалася від механічного страховиська до малюка. Величезний мушлеподібний капот відірвав його від землі, неначе ганчірку, і, перш ніж чоловік устиг впасти долу, він помер, як герой. Збившись зі шляху від удару об лялькового солдатика, автівка виїхала на самісіньку середину дороги і знавісніла, неначе поранений звір, рішуче кинулась праворуч, і впала наосліп у натовп, навмання врізаючись у глядачів. Пізніше дізналися, що помер лише один чоловік. Проте батьки приводили туди синів, а дівчата нервово сміялися, рухаючись укупі туди й назад уздовж дороги. Вони годинами стояли на порогах крамничок, хитаючи головами. А покупці, що приходили до крамничок, залишались і спостерігали. Дехто здирався на дзвіницю, щоб згори бачити все краще, бо ж того дня, здавалося, не було нічого неможливого. Кажуть, тоді вишикувалося три мільйони вражених і зачарованих тим дивом глядачів. А в паризьких офісах завдяки каблограмам помалу вимальовувався образ довжелезної некерованої змії, засліпленої чи то гнівом, чи то втомою, роздратованої пилюкою чи людським галасом, що повзла Францією з півночі на південь і навмання бризкала отрутою. А тим часом у Мадриді гарячково змінювали одну картку за іншою, одначе робили це акуратно і тихо, тому ніхто нічого не міг дізнатись, окрім як про закономірне піднесення від змагання і про те, яка жорстока боротьба точиться за спортивну перемогу. Під палючим сонцем оркестри намагалися грати на духових інструментах, а перші танцівники згадували танцювальні па, що завчили ще в дитинстві, виконуючи їх несподівано прекрасно. «Запилені кавалери танцюватимуть із нами?» — «Що ти таке кажеш, танцюватимуть із нами?» — «А я саме маю носову хустинку, яку хочу їм подарувати, а натомість зберегти поцілунок, як коштовний дарунок».
А у Версалі, звідки все почалося, у мертвій, безлюдній тиші садівники вже підраховують збитки і сновигають в усі боки, нахиляючись, наче ворони, аби позбирати крихти, що залишились після святкування. Хтось із них підіймається і дивиться у бік Іспанії. Неначе відчуває, що котрась з автівок має звідти повернутися, повагом, підкорившись власним докорам сумління, про які не в змозі й сказати. Та жодна не повертається. Вони спитали пана Президента, яка його думка, але він відповів, що втямити щось важко. Сказав, що відбувається щось незрозуміле. Він повернувся до Дюпіна, бо йому він довіряв. Той намалював у повітрі щось схоже на пташиний політ. Зграю пташок, що, нажахані пострілом, кинулися навтьоки.
А тим часом до Бордо почали прибувати перші автомобілі — то був перший проміжний фініш у перегонах. Вишукано вдягнені секунданти слідкували за стрілками на темних циферблатах, розвінчуючи магію складних цифр, що означали показаний учасником час. Пілоти, хитаючись, вилазили з автівок і просили пити, вимушено посміхаючись у відповідь на дотепи публіки, на поплескування по плечах. Коли вони зсували на лоб свої окуляри, на білій шкірі блищали шалено-перелякані очі, наче вони побачили пожежу чи привидів.
Я частенько позираю на табло, бо ж головний офіціант має бути в курсі всіх справ і нічому не дивуватися. Наприклад, одне слово, сказане переможцю, може додати шляхетності жесту, яким ви підіймаєте вилку, що впала додолу, а це вміння приходить з часом. Тим, що я провів, виробляючи піруети навколо святково накритих столів. Якщо скласти докупи кожен мій крок, усю відстань, що я подолав за своє життя, то можна дійти до Парижа; я ледь нахиляюсь уперед, залишаючи по собі легкий аромат парфумів. Янгол, що йде назустріч, друже.
Постукавши, він відчинив двері й повідомив, що вони вже прибули до Бордо. Та дочку, здавалось, це зовсім не здивувало, навпаки, вона навіть голови не повернула і лише знуджено спитала, чи вітряна сьогодні погода. «Не знаю», — відповів він. «Не знаєш», — тихо мовила вона.
У Парижі можновладці повагом ходили коридорами, дехто поважним тоном говорив, що має втрутитися уряд. Фактично до вчорашнього дня ще ніхто не мав точного уявлення, що то таке — автомобілі, щонайбільше, їх вважали гіперболізованими іграшками для чоловіків. А зараз вони несуть смерть. І це всіх спантеличило: неначе несподіваний укус відданого пса чи поганий вчинок дитини, чи підступний лист коханки.
Згідно показаного часу наразі першим у хаотичне Бордо прибув Фернандо Ґабріель. Він сказав, що дорогою з Версаля до фінішу 78 разів обігнав суперників. У нього тремтіли руки, і він усміхався кожного разу, коли йому вдавалося хоча б запалити цигарку. Всі присутні теж сміялися. Підвівши очі на Дюпіна, пан Президент спитав, скільки ще часу автівки перебуватимуть у Франції, перш ніж покинуть її територію і поїдуть топити у крові іспанські вулиці. Дюпін подивився на папірець, що лежав у нього під рукою.
Перегони ще тривали, коли на 271-му кілометрі шляху Лоран Барроу відчув, що руки стали йому, немов чужі, а кермо перетворилося на незрозумілу пляму попереду. Поряд сидів його штурман. Він спробував щось викрикнути, але не зміг вимовити й слова.
Мабуть, я вам ще не казав, що за цим столом сидітиме монарша родина і саме цим пояснюється мій надприродній спокій, беззвучність жестів і золотаве сяйво цієї пообідньої пори.
Проте він мріяв, щоб бути механіком на перегонах, а тому не встиг відчути і краплі смутку, коли помітив перед собою віковий бук, що втягував автівку, над якою вже втратив керування її сонний водій Лоран Барроу.
Хто б міг передбачити, що все скінчиться, як у віршах іспанського поета, великим написом крейдою на чорному тлі дошки: «Лоран Барроу зійшов з дистанції». Франції залишився вибух, пролита кров і дим — а Іспанії лише вірші поета, для пісень.
Дюпін виправив дату, додаючи в шалену статистику запис про обірване життя штурмана (детальні записи секундантів, аплодисменти стареньких глядачів на узбіччі шляху, що репетували «Вперед!», — при виїзді з Бордо на продовження перегонів уже чекали сотні людей). «Нагадай мені, скільки душ загублено», — спитав стомленим тоном пан Президент.
Обоє, разом, біжать хлопчаки з села на шлях, назустріч великим перегонам, вони біжать самі, маленькі, потайки від усіх, спершу бігцем, а потім повільним кроком, а потім знову біжать,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без крові. Така історія», після закриття браузера.