Читати книгу - "Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey"

Та щось все ж непокоїло його. Наче вся ситуація відбулась трішки далі. Якийсь можливий збіг обставин? Адже кожен бачить через свої переконання.

- Агов, Нуль-ікс, - малий ледь чутно гукнув, а ти тільки тут чи ще десь є в своїм костюмі?

Якась тінь злилась з тінню Нейрончика і запитала:

- Де?

- Отам за рогом, наприклад.

- Ні, там угіддя переробки і мені там нічого робити. Я тестую поле діяльності чужинців саме  тут.

- Але ж вони можуть бути й там. Які вони ці чужинці ще бувають?

- Слухай, тобі потрібно знати чи я буваю там, чи ти зараз хочеш втрутитись в мою роботу?

Нейрончик здивовано дививсь донизу, звідки лунав сердитий голос і відповів:

- Я не хочу втручатись. Але я, здається, бачив не тебе.

Виникла павза. Нейрончик стояв. Чекав. Глянув на Транспортного Білка, що його чекав. Але не помахав йому. Почувся голос:

- Я що сама себе розсекретила, орієнтуючись на нестандартні дії нейронів, які описані в Протоколі?

- Угу.

- Капець.

- То що мені робити? Приходити до тебе потім на допит?

Нуль-ікс знову довго мовчала, а потім видала наступне:

- Я послала запит на твоє тимчасове перебування в тій зоні, де ти щось бачив. Заодно і собі доступ оформлю. Адже в мене його немає, позаяк я тільки тестувальниця, хоча так мрію створити щось своє. Детективне. Але немає ресурсів. Ти вчасно з’явився. І в мене така нагода, отримати дозвіл через надзвичайну ситуацію.

- Добре. Я згоден.

Нуль- ікс чекала запити через лінію Нейрончика. Чекали мить. І ось вони вже там, за рогом будинку. Обидва пропали з поля зору Транспортного Білка і той вирішив ще почекати, перш ніж почати непокоїтись. Бо Вірус би одразу зреагував на занепокоєння і розпочав би активність створення поля для поповнення енергією заряду виснажених мембран клітин на дійство «занепокоєння».

За рогом було темно, тихо. От там наче гриміло виробництво, а тут отака тиша зовсім поруч.

- Ти щось бачиш?

- Ні, а ти?

- Теж ні.

- А що це за сектор в зоні переробки?

- Згідно карти, що вбудована- це Апендикс.

- Ніколи не був.

- Так, звісно, бо він вирізаний.

- Себто, як це «вирізаний»?

- Ну, видалений. Тут був бунт, якась стрілянина болю і от, коли він поширився, то, задля безпеки Системи Організму, його вирізали в буквальнім сенсі.  

- То його немає, але місце залишилось і воно просто закрите. – Резюмував Нейрончик.

- Я є. –Пролунало одразу звідусіль, наче відлуння без голосу. – Просто мене немає у фізичнім прояві.

- Очманіти! То ти існуєш!?

- То ми тебе відкрили?

Навперебій запитали двоє дослідників.

- Звісно, я існую, Мозок знає. Всі знають. І нічого ви мене не відкрили. Я не закритий був. Просто я не працюю в фізичнім сенсі.

- Серце було праве, - тихо пробубнів Нейрончик. – Але ти і не споживаєш блага Організму.

- Шо? Які такі блага? – здивувався Апендикс. – Ти про що? Я ж кажу, що не маю фізичного прояву.

- То ти привид? – уточнила Нуль – ікс.

- Ніякий я не привид. Я просто існую в зв’язку систем Тонких тіл.

- Так Законом Природи передбачено, я це читав. Якщо навіть втрачена кінцівка в фізичнім тілі, то вона має Дух, записана в систему Тонких Тіл і при відтворенні протезом чи в новім житті знову буде мати фізичний прояв. Мозок через чіпи зможе керувати.

- Вірно, малий. Кмітливий. – Апендикс хмикнув і додав, - а що ви тут робите?

- Ми тут для дослідження. – Відповів Нейрончик. – Ось вона тестує… - і запнувсь.

То Нуль-ікс затисла йому рота.

- Нічого я зараз не тестую. Мені просто цікаво було знайти тиху місцину в організмі, щоб бути на самоті.

- А, ну, тут точно тихо. Добре, будь тут, можеш приходити. Я не проти.

- А ви тільки тут перебуваєте? Нікуди не ходите?

- Нащо мені це?

- Ну….,- малий шукав слово, -… прогулятись не ходите?

Голос засміявся не лунко, знову наче відлуння:

- Ні, не ходжу. Я ж в Системі ТТ, тобто прикріплений, згідно  Протоколу.- Голос на мить затих, а потім протягнув, -  Аааааа, стривайте, то ви певне, бачили моє астральне тіло? Воно літає. Воно не прив’язане.

- Астральне тіло Апендикса? А хіба таке буває?

- Звісно, буває. – Буркнув голос, - В тебе воно теж є. Хоча ти про це не в курсі, здається.

- Не в курсі. Це точно.

Нагорі знову щось гупнуло і пронеслось відлуння. «Потрясіння» ,- здогадавсь Нейрончик. – Гаразд, мені пора.

Він залишив Нуль-ікс та Дух Апендикса наодинці і швиденько майнув до Транспортного Білка.

- Ти забаривсь, ще трохи і я поїхав би.

- Вибач, але дякую, що ти дочекавсь мене.

- Хутко, приєднуйся, зараз дамо гону.

Нейрончик заскочив на причіп. Білок перевірив стан Вірусу і гукнув:

- Вйо!

- Вперед! – Докинув Нейрончик, - шляхом цього безмежного всесвіту!

І вони помчали коридорами Кишківника.

Тим часом в темнім закутку відбувалась своя окрема історія.

- Ти тут надовго залишишся?

- Якщо можна.

- Звісно, що можна, я ж тебе запросив. – Голос Апендикса повеселішав. – Ти можеш сюди принести свої речі, якщо хочеш.

- Ти надаєш мені куточок? – зраділа Нуль-ікс.

- Так, я не проти мати побратима по площі.

- Я тобі вдячна. – Нуль-ікс трішки зашарілась. – А можна я принесу свої картини?

- Картини? Які картини? Тобто малювання?

- Так, - кивнула Нуль-ікс.

- Давай, неси, я хочу це побачити.

Тестувальниця зникла несподівано і за якусь мить знову з’явилась, тримаючи в руках полотна та мольберт.

- Ось! – Вона почала облаштовувати невеличку майстерню.

- Дивно ти якось зникла, я не помітив. – Замірковано сказав Апендикс.

Нуль – ікс наче не почула. Проте вона знову себе посварила за необдуманий вчинок. Бо тестування –це взагалі –то секретне завдання, а вона от ще тільки-но стала до цієї роботи, а вже вдруге проявлена.