Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Занепалий ангел... Король без підданих... Владика порожніх земель... Хазяїн порожнечі...

Це все про мене. Колись у пеклі було дуже багато демонів, але зараз у ньому живу лише я. Самотній та всіма забутий…

Це моє покарання. Мене замкнула тут у цьому вимірі верховна богиня Астра. Вона наказала мені стежити за грішниками нашого світу, щоб вони не створювали їй зайвих проблем. Так само я маю з'являтися на поклик завжди незалежно від того, хто саме мене кличе. Тільки за таких умов вона погодилася зберегти мені життя. На щастя, про те, як правильно проводити заклики, мало хто знає. Точніше, лише спеціально навчені закликачі, які постійно контактують із потойбічним світом. Подібні знання передаються між ящеролюдьми з покоління до покоління. Для інших народів проведення закликів є суворим табу. 

Однак людей завжди приваблювало те, що вважається забороненим. Не маючи навіть достатніх знань про те, що треба говорити, вони постійно намагалися покликати мене до зовнішнього світу. Я мав право не виконувати їхні прохання, якщо вони не дотрималися хоча б однієї умови під час проведення ритуалу. І я використовував це право. Спочатку я вбивав їх. Але потім почав лише відмахуватись і мовчки повертатись до пекла, яке Астра створила для мене в окремому вимірі.

Яке ж було моє здивування сьогодні, коли я побачив перед собою ельфів! Ніхто з ельфійського народу ніколи не намагався покликати мене! Але ці троє якось наважилися це зробити. Безумці… Я намагався не показувати свого здивування і намагався відмахнутися від них, як робив це вже багато тисяч років. Але вони були надто наполегливими. 

——— Та він навіть може літати! Справжній монстр! — раптом вигукнув один із них.

Ці слова вразили мене. Я не міг повірити, що почув. Якщо у Карлоса справді були ангельські крила, це могло означати лише одне — Астра знову щось замислила. Найімовірніше, це вона дала йому своє божественне благословення. Якщо це так, тоді навіть я не зможу впоратися з ним. Що вже говорити про Леона? Мій брат сказав мені, що їм долею призначено битися у майбутньому. Невже Астра вирішила прискорити перебіг подій? Якщо це так, то мені доведеться втрутитися. Я не можу дозволити, щоб Леон загинув. Якщо з ним трапиться щось раніше за призначений день смерті, я не зможу отримати його душу, оскільки не будуть дотримані всі умови нашого контракту. Його душа просто відправиться в царство Небуття, а мені цього не хотілося б.

Отже, повернувшись назад у пекло, я почав розмірковувати над тим, що саме я міг зробити в тій ситуації. Я знав, що ельфи планували засідку і мав їм щось дати в якості підсилювача їх здібностей. Але що мені їм дати? Як я можу допомогти? Може, мені краще самому прийти до них під час бою? Але чи це не буде ескалацією? Як би я не проклинав Астру і не мріяв побачити її нарешті мертвою, я не міг вступити з нею в конфронтацію на пряму. Її сила була зовсім на іншому рівні. 

Кажуть, що ельфи можуть усі? Нісенітниця! Це Астра може робити все! Вона — верховна богиня, і їй не писані закони буття. Скільки б я не намагався наздогнати її і перевершити, максимум, що мені вдалося — навчитися викривляти простір і час. Але такою нікчемною здатністю мені її не перемогти. Тож до кінця життя мені тільки й залишається, що скреготати зубами і мріяти про те, як я побачу її хоча б повішеною.

Наш світ надто складно влаштований. У ньому є безліч різних вимірів та викривлень. Є так само й різні мікросвіти. Я знав колись один із них. Там ніколи не світить сонце. Завжди холодно, а з їжі є лише твої рідні брати. Я хотів змінити це і вирушив на пошуки Раю разом з іншими зневіреними. Ми довго шукали підходяще місце. Але нам не пощастило стати на шляху Астри. Хто ж міг знати, що саме Земля виявиться її улюбленою планетою? Тепер я замкнений тут… 

І доки я міркував над цим, пригадуючи все, що зі мною сталося, єпископ вже закінчив читання Писання. Усі діти почали розходитися, обговорюючи почуте між собою. Лише один хлопчик 12-13 років залишився сидіти у кутку, нерухомо дивлячись на єпископа. Його очі здавались надто темними для такого юного обличчя, а погляд був занадто пронизливий.

——— У тебе є якісь запитання, дитино? — спитав єпископ лагідним голосом. — Я можу тобі чимось допомогти?

Хлопчик повільно підвівся. Його рухи були плавними, майже неприродними. Куточки його губ зігнулися в дивній, похмурій посмішці.

——— Дитино? — засміявся раптом він. — Та я ж набагато старший за тебе!

Слова хлопчика пролунали з такою впевненістю та прихованою загрозою, що єпископ відчув неприємний холодок по спині. Він насупився, намагаючись надати своєму обличчю суворого вигляду. Однак, перш ніж він встиг вимовити хоч слово, хлопчик, якого звали Карлос, почав повільно розчинятися в повітрі. Його постать ставала прозорою, доки повністю не зникла. У цей момент у єпископському будинку різко настала темрява. Така густа, що не видно було ні зги. Все поринуло в похмуру тишу.

——— Іди геть, демоне! — закричав тоді єпископ, ставши навколішки. 

Він схилив голову і, заплющивши очі, почав молитися своїм богам, у яких вірив. Його руки тремтіли, а слова молитов зривалися з губ у розпачі одна за одною. Він сподівався вигнати пітьму і повернути світло в свій храм. Його дихання було важким. Серце билося в грудях, мов молот. Але варто було йому розплющити очі, як він побачив біля себе Карлоса, що сидів на підлозі, наче нікуди і не йшов. Його очі світилися зловісним світлом і усмішка на обличчі стала ще страшнішою.

Від несподіванки єпископ упав на спину. Він почав відповзати назад. Його серце шалено билося. Дихання збивалося.

——— Чур мене, чур! — кричав він, виставляючи вперед свій нагрудний хрест, як останній рубіж оборони.

Карлос лише засміявся. Його сміх був страшним і наповнював кімнату зловісною луною.

——— Як банально! — глузливо промовив Карлос, наближаючись до єпископа.

Він одним різким рухом вихопив хрест із рук єпископа і кинув його на підлогу. Потім знову розчинився. Єпископ почав злякано озиратися на всі боки. У цей момент у єпископському будинку знову стало ясно. Темрява розвіялася, і промені зимового сонця почали проникати крізь вікна. Повітря стало свіжіше, ніби весь кошмар був лише ілюзією.