Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Сподіваючись, що все вже дійсно позаду, єпископ підвівся. У голові все стукало, але він вирішив, що головне зараз — повернути собі хрест, що лежав неподалік. Зробивши кілька невпевнених кроків уперед, він простяг руку, коли раптом відчув, як щось холодне і тверде схопило його ззаду. Через секунду гострі ікла наблизилися до його шиї, і він краєм ока побачив блиск червоних очей, що дивилися на нього. У цей момент темрява знову поглинула все навкруги, залишивши лише страх і розпач…

Коли він розплющив очі, то відчув, як слабкість і озноб охопили все його тіло. Його голова сильно боліла, шлунок скручував від нудоти, і шкіра була вкрита холодним потом. Свідомість була каламутною, думки плутались.

——— Тобі ж потрібно саме це, щоб відчути себе краще? — пролунав зловтішний голос.

Єпископ повільно перевів погляд на джерело голосу і побачив Карлоса, який сидів на столі. У руках він тримав келих, наповнений якоюсь червоною рідиною. Усміхнувшись, Карлос зіскочив на підлогу і підійшов до нього. Схопивши його за підборіддя, він силоміць відкрив рота єпископа і почав вливати вміст келиха. Той спробував вирватися, але був надто слабкий, щоб чинити гідний опір. Червона рідина заповнила його рота, і він відчув металевий присмак. Відчуття тепла розлилося його тілом. Серце забилося швидше, а очі почали світитися неприродним блиском.

Спостерігаючи за цими змінами, первісний вампір зробив кілька кроків назад, вдоволено посміхаючись. Але тільки-но єпископ відчув приплив сили, як тут же схопився на ноги і кинувся до Карлоса, намагаючись вкусити його.

——— На коліна! — раптом крикнув Карлос, відштовхуючи єпископа з силою, якою не мало бути у дитини.

І єпископ, як маріонетка, впав навколішки. Його розум затуманювала нова, незрозуміла сила, яка переповнювала його тіло. Все, що він розумів: йому хотілося ще! Ще більше крові! 

Він з трепетом у серці дивився то на келих, то на Карлоса.

——— Ти хочеш ще? - знущально спитав Карлос.

Єпископ почав кивати головою. Його розум був затуманений спрагою. Він не міг оцінювати ситуацію тверезо і йшов за покликом своїх рефлексів. 

——— Тоді назви мене своїм паном і зроби все, що я тобі скажу. І тоді, так і бути, я дам тобі ще!

Обличчя єпископа спотворилося в страшній гримасі. Наче зачарований, він підповз до Карлоса і почав цілувати йому ноги.

——— Я все зроблю, пане! Зроблю все, що скажете! Я служитиму тільки вам! Тепер ви мій єдиний бог! Я все заради вас зроблю!

Тиша повисла в повітрі, як натягнута струна, і тільки зловісний сміх Карлоса почав луною розноситись по єпископському будинку, який більше ніколи не буде тим самим. Так Абісія стала першою країною, де доступ до влади отримали вампіри. Цей час можна було б назвати «золотою епохою», але, як завжди, було одне «але». 

День, коли єпископ став одним із вампірів, був днем, коли вампіри втратили Карлоса. Після цього влада повністю перейшла в руки Маркуса. Він довгий час працював над тим, щоб закріпити позиції вампірського роду у світі і перетворити їх на силу, з якою всі рахуватимуться. Але то вже буде трохи пізніше…

Того ж дня, нічого не підозрюючи, Карлос спокійно вийшов із єпископського дому і подивився на небо. Був звичайний зимовий ранок. Будинки, зроблені з дерева, стояли вздовж вузьких вуличок. Дахи покривалися снігом, а дим із камінів здіймався вгору.

Люди, одягнені в шорсткі хутра та теплий одяг, виходили на вулиці. Деякі із них несли дрова. Інші прямували до ринку, де продавці виставляли свої товари. Все навколо було вкрите білим покривалом, і навіть звуки здавались приглушеними. На головній площі вже стояла ялинка, прикрашена ручною вишивкою та мідними прикрасами. Люди збиралися навколо неї, щоб привітати один одного з Новим роком. Діти радісно грали в сніжки, а люди похилого віку сиділи на лавках, обмінюючись історіями про минулі часи. О, як багато ж історій міг би їм розповісти Карлос! Але він не мав жодного бажання цього робити. Він лишень стояв і спостерігав за всім, що діялося в місті.

Деякі мешканці міста створювали снігові скульптури. Вони вирізали зі снігу фігури тварин, богів та символи удачі. Ці скульптури прикрашали площі та двори. Сніг падав повільно на них, у вигляді мереживних пластівців. Вони були легкими, наче пір'їни, і танули на руках, залишаючи прохолодне відчуття. Все було приховано під шаром снігу… Струмки та озера, які зазвичай дзюрчали і текли, тепер були замерзлими. Крижані пластини блищали на сонці, наче дорогоцінне каміння. Люди іноді ходили цими льодами, обережно, щоб не розбити їх. Карлос так само пройшовся ними, а потім розчинився, наче його й не було в місті. Чи варто говорити, що принца Сигара того дня не коронували? Ніхто не міг збагнути, як так вийшло?

Винуватець таких змін виник недалеко біля кордону Абісії і знову глянув на небо. Чомусь небо того дня особливо приваблювало Карлоса. Він не міг відірвати від нього погляду, ніби воно намагалося щось сказати йому.

—— Ось, де ти! — закричав хтось за його спиною.

Карлос обернувся і побачив натовп ельфів, озброєних до зубів. У голові відразу ж виник Ельфенглейд. Йому тоді було лише 6 років. Він зляканий сидів під столом, тремтячи від страху, а на вулиці чулись чиїсь злісні голоси. Хто б це не був, вони шалено намагалися вибити двері, і кожен удар резонував у його маленькому серці. Він тремтів. Він плакав…

Коли двері все ж таки впали на підлогу, не витримавши натиску, Карлос побачив перед собою кілька ельфів з хижими усмішками на обличчях. Вони схопили його і потягли надвір, немов звіра, що потрапив у капкан. Говорили, яким прекрасним стане їхнє життя після того, як вони стратять хлопчика. Він виривався, як міг, кричав щосили. Кликав на допомогу, але нікому не було до нього справи. Його крики, здавалося, розчинялися в повітрі, не залишаючи сліду. Тільки коли вони переступили поріг будинку і сонячне проміння потрапило на шкіру маленького Карлоса, на нього нарешті звернули увагу. Але було вже запізно. Тіло спалахнуло на сонці, як сірник, миттєво охопившись яскравими язиками полум'я. Горяще волосся і шкіра, що обвуглюється, стали тією картиною, від якої ніхто не міг відвести погляд. Дикий, пронизливий крик вирвався з його грудей і луною рознісся по всьому селі, як передсмертний поклик.