Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Зустріч із наслідками

Коли Полумна і Невілл залишили залу, тиша навколо здалася неприродною. Після протистояння із сутністю навіть звичайне відлуння їхніх кроків звучало тривожно. Полумна стискала його руку, ніби боялася, що темрява може повернутися.

— Що це було? — запитав Невілл, намагаючись зібрати свої думки. — Це не схоже на жодного супротивника, якого я бачив раніше.

Полумна зупинилася і вдивилася у світло, що ледь пробивалося крізь тріщини в стелі. Її голос був спокійним, але трохи відстороненим:

— Це була магія часу. У цих місцях залишаються сліди найглибших емоцій і найсильніших чарів. Сутність, яку ми бачили, не була зла, але вона була небезпечною, бо годувалася нашими слабкостями.

Невілл уважно дивився на неї. Він бачив, як після битви Полумна виглядала втомленою, але водночас її очі сяяли незвичайним внутрішнім світлом.

— Як ти знала, що її можна перемогти? — він не міг стримати захоплення в голосі.

Полумна усміхнулася, трохи зніяковівши.

— У кожного з нас є страхи. Я вчилася приймати свої ще з дитинства. Іноді, щоб здолати щось, потрібно не боротися, а прийняти це.

Її слова змусили Невілла замислитися. Він згадав власні сумніви і як сутність ледь не зламала його. Але саме Полумна стала тією силою, яка врятувала їх обох.

Несподіваний дар

Раптом щось засяяло позаду них. Невілл обернувся і побачив, як на місці, де зникла тінь, повільно з’являвся предмет. Це була невелика сфера, схожа на кришталеву кулю, що переливалася м’яким золотим світлом.

— Це… залишок її сили? — запитав він, але Полумна вже рухалася до кулі.

Вона обережно взяла її в руки. Сфера здавалася легкою, але випромінювала тепло.

— Це подарунок, — сказала вона тихо. — Магія завжди залишає щось після себе. Це може бути корисним.

— Що вона робить? — Невілл не міг відвести погляду від сфери.

Полумна ненадовго замислилася.

— Я думаю, це допоможе нам у нашій подорожі. Але поки що ми маємо бути обережними. Ця річ створена з того, що ми щойно пережили. Її сила — не тільки світло, але й тінь.

Вона сховала сферу у внутрішню кишеню мантії.

— Ходімо. Попереду ще багато випробувань.

Тривожні передчуття

Дорога далі ставала все більш складною. Кам’яний тунель, яким вони йшли, звужувався, змушуючи їх рухатися обережно. Невілл тримав чарівну паличку напоготові, а Полумна час від часу поглядала назад, ніби перевіряла, чи їх ніхто не переслідує.

— Ти відчуваєш це? — прошепотіла вона.

Невілл кивнув. Повітря стало густішим, майже задушливим. Магія навколо була важкою, і кожен їхній крок відгукувався глухим шепотом у стінах.

— Це місце змінюється, — сказав він. — Наче воно живе.

— Воно і є живе, — відповіла Полумна. — Це не просто храм. Це частина стародавнього закляття, яке реагує на нас.

Її слова змусили Невілла насторожитися. Він уважно вдивлявся у темряву попереду, шукаючи будь-яких ознак небезпеки.

— Якщо це правда, то нас чекає ще більше випробувань, — тихо сказав він.

Полумна кивнула.

— Але тепер ми знаємо: разом ми можемо подолати все.

Її слова звучали впевнено, але в її очах Невілл побачив щось більше — приховану тривогу, яку вона не хотіла показувати.

Наближення до серця храму

Тунель закінчився величезною аркою, прикрашеною символами, які сяяли блакитним світлом. Полумна зупинилася перед аркою і торкнулася одного зі знаків.

— Це вхід до центральної зали, — сказала вона. — Тут нас чекає те, заради чого ми прийшли.

Невілл уважно оглянув арку.

— І що це буде?

Полумна подивилася на нього, і її голос став тихішим:

— Щось, що випробує нас до самого кінця.

Вони зробили крок уперед, і двері перед ними почали повільно відкриватися, випускаючи яскраве світло, яке змусило їх прикрити очі. Те, що чекало за дверима, мало стати їхнім найважчим випробуванням.