Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Полумна та Невілл повільно піднімалися широкими кам’яними сходами. Їхні тіні тягнулися далеко за ними, поглинаючи сяйво чарівних світильників, що висіли під стелею. Величезні двері перед ними здавалося були створені з суцільної темряви, прикрашеної символами, які рухалися, ніби жили своїм життям.

— Це фінал, — тихо сказав Невілл, стискаючи паличку.

Полумна уважно вдивлялася в двері. Її бліде обличчя було спокійним, але очі світилися рішучістю.

— Ми тут не випадково. Ця подорож була не лише для того, щоб знайти корону. Це про нас, про те, ким ми станемо після всього цього.

Двері почали відкриватися самі собою, випускаючи хвилю холодного вітру. Усередині знаходилася зала, залита не світлом, а тінню, що мерехтіла, мов зоряне небо. У центрі, на високому п’єдесталі, корона світилася золотавим сяйвом, яке змішувалося з темрявою навколо неї.

Останній охоронець

Коли Полумна і Невілл ступили до зали, їхні тіні стали довшими, ніби вони самі стали частиною цього загадкового простору. Здавалося, що повітря в залі стало густішим, майже відчутним. У центрі простору, серед мерехтливого мороку, почала формуватися постать. Її контури спершу здавалися нечіткими, розмитими, але з кожною секундою вони ставали все більш реальними.

Перед ними з’явився Охоронець, величезна фігура, зроблена зі світла й тіні. Її обличчя було невиразним, як відображення в каламутній воді, але в ньому можна було вгадати силу і мудрість. Її руки були схожі на дві протилежності: одна сяяла, як сонячний промінь, інша пульсувала темрявою, мов безкрайня ніч.

— Ви дійшли до кінця, — голос Охоронця був схожий на одночасний шепіт і грім, пронизуючи до самого серця. — Але лише ті, хто розуміє сутність гармонії, зможуть пройти далі.

Полумна і Невілл зупинилися на порозі, відчуваючи незрозуміле напруження. Охоронець простягнув обидві руки, і з його долонь почали з’являтися дві сфери: одна світла, що випромінювала тепло, інша — темна, яка ніби висмоктувала з них сили.

— Гармонія — це баланс, — сказав Охоронець. — Світло й тінь не можуть існувати одне без одного. Чи здатні ви прийняти їх обидва?

Перший етап: Прийняття темряви

Темна сфера піднялася в повітря й попрямувала до Невілла. Коли вона торкнулася його долоні, все навколо змінилося. Він опинився в холодному і безрадісному просторі.

Перед ним постала сцена з минулого: він знову був тим незграбним хлопцем, якого постійно зневажали однокурсники. Його найбільші страхи і невпевненість виринули на поверхню, змушуючи його сумніватися у власних силах.

— Ти завжди був слабким, — заговорив знайомий голос. Це був голос його внутрішнього сумніву. — Що ти можеш змінити?

Невілл здригнувся, але в цей момент він згадав Полумну. Її спокій і віра завжди допомагали йому.

— Я можу прийняти свою слабкість, — сказав він вголос, і його голос наповнився силою. — Вона не визначає мене. Я можу стати сильнішим.

Темрява навколо нього почала розсіюватися, а сфера повернулася до Охоронця, пульсуючи слабким світлом.

Другий етап: Прийняття світла

Світла сфера злетіла до Полумни. Вона торкнулася її руки, і світло почало наповнювати простір навколо.

Полумна опинилася в іншій сцені: вона бачила себе в майбутньому, стоячи серед натовпу людей, які захоплювалися її ідеями і відкриттями. Але радість від цього успіху була порожньою. Вона бачила, як її унікальність і відчуття себе поступово розчиняються у визнанні.

— Це твоє світло, — сказав голос Охоронця. — Але чи можеш ти прийняти, що воно буде недостатнім для всіх?

Полумна відчула важкість у серці. Її унікальність завжди була її силою, але тепер вона зрозуміла, що іноді потрібно ділитися собою, навіть якщо це означає стати меншою у чиїхось очах.

— Моє світло — це не лише для мене, — відповіла вона. — Воно існує для тих, хто готовий його прийняти.

Сфера повернулася до Охоронця, випромінюючи м’яке сяйво.

Третій етап: Об’єднання

— Ви пройшли свої окремі випробування, — сказав Охоронець. — Але чи зможете ви зберегти гармонію, діючи разом?

Темрява і світло почали змішуватися, утворюючи вихор, який стрімко наближався до них. Їхні руки інстинктивно з’єдналися, і Полумна відчула, як сила Невілла зливається з її власною.

— Нам потрібно діяти як одне ціле, — сказала вона.

— Довіряю тобі, Полумно, — відповів Невілл.

Вони направили свої палички вперед. Світло й тінь, які вони раніше прийняли, тепер об’єдналися у вихорі навколо них, створюючи баланс. Охоронець стояв непорушно, але його фігура почала змінюватися.

Фігура Охоронця розчинилася у повітрі, залишивши за собою лише відлуння:

— Гармонія не в перемозі одного над іншим, а в прийнятті обох.

На п’єдесталі з’явилася корона, але тепер вона була не лише золотистою. Вона переливалася світлом і тінню, мов символ справжньої гармонії.

Полумна і Невілл підійшли до неї разом. Їхні руки одночасно торкнулися артефакту, і вони відчули, як їхні серця наповнюються спокоєм.

— Це було випробування не лише для нас, але й для того, щоб показати, ким ми стали, — сказала Полумна, дивлячись на Невілла.

Він усміхнувся їй у відповідь:

— І тепер я знаю, що поруч зі мною є людина, яка допомагає тримати баланс.

Так закінчилося їхнє випробування з Охоронцем, але це було лише початком нового розділу в їхньому житті.

Коли корона засяяла в рівновазі світла й темряви, простір навколо змінився. Невілл і Полумна раптом опинилися в іншій залі, яка здавалася нескінченною. Її стіни були вкриті стародавніми написами, що сяяли золотими й сріблястими відтінками, відображаючи їхню гармонію. Вони відчували, як невидима сила вібрує крізь повітря, обіймаючи їх.

Полумна подивилася на Невілла. Її серце все ще билося швидко після напруги, але тепер вона відчувала себе впевненою.

— Як ти? — запитала вона м’яким голосом.