Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Кая увійшла до своєї квартири, ледь не на ходу скидаючи одяг. Вона відчутно втомилася. Кортіло якнайшвидше помитися та лягти спати. Ноги аж гуділи, бо дівчина за останню добу майже не присідала, тільки хіба, коли кермувала. Вона спочатку хотіла поїхати одразу до відділу, проте результати експертиз судмедекспертка повідомить лише зранку, а Кая була геть виснажена, до того ж невідомо, як більше – морально чи фізично.

Вона розігріла своє улюблене картопляне пюре та швидко склала салат з печеного гарбуза, готувати Кая з дитинства любила, однак за роботою в неї просто бракувало на це часу.

Зазвичай, коли видавалася вільна хвилинка, дівчина читала детективи. Кая обожнювала творчість Агати Крісті, вона поринала у світ загадок і непередбачуваних сюжетів настільки глибоко, що могла за раз поглинути всю історію. Слідча надихалася творами відомої на весь світ письменниці, щоразу знаходячи для себе дещо вкрай важливе, і це дійсно потім не раз допомагало їй в розслідуванні справ. Тому за їжею Кая нарешті розгорнула свою чергову розраду, але миттєво згадала про Іринея, що теж любив книги.

– Трясця! Я ж пір’їну в нього забула! – дівчина загарчала та відхилилася на високу спинку стільця. – Ну, як так можна було, га, Кає?! – їй хотілося постукати себе по голові, проте вона їй ще точно знадобиться ціла й неушкоджена, тож натомість слідча стукала пальцями по столу, розмірковуючи над тим, як тепер забрати в нього пір’їну. Кая не шаленіла від неї та не збиралася зберегти її собі на пам'ять, однак, це важливий доказ, саме завдяки тій незвичній пір’їні дівчина зможе обґрунтувати свою думку щодо причетності чогось надприродного. Бо птахів таких розмірів – однозначно не буває!

Зрештою вона видихнула, доїла і прибрала зі столу. Кая заварила собі кави та вийшла на балкон, роздивляючись сонне місто. Вдалині виднівся ліс, її улюблений з дитинства ліс, скільки разів дівчина залишалась там разом з друзями на ночівлю в наметах, а шкільних походів скільки було, навіть перший поцілунок в неї відбувся на одній з галявин лісу, а тепер вона там знаходить жертв чогось невідомого. Перед очима знову виникли ті жахливі картини, які й довелось кількома годинами тому побачити.

– Ванна. Потрібна гаряча ванна. І забрати в того дивака пір’їну, – Кая похитала головою. – Треба було в ногу йому вистрелити, а не в стелю! – на таких думках купатися і пішла.

Та поспати після ванни, що розслабила і розгладила нерви, довго не вдалося, бо зателефонували з роботи, повідомивши, що висновки судмедекспертки готові.

Слідча спішно прямувала коридором, зав’язуючи шляхом своє волосся. Взагалі Каю не сильно хвилювало, як вона виглядає, головне – справи вчасно розкривати, а інше – встигне ще. Та перед самими дверима кабінету начальника її наздогнав Андрій:

– Каю! – він підскочив, мазнувши по дівчині поглядом. – Здається, в тебе мокре волосся.

– Так. Ніколи було сушити. Що ти хотів?

– Запитати тебе, як ти? Як сходила до того… дивного хлопака?

– Все добре.

– Як він поводив себе з тобою?

– Нормально.

– А…

– Андрію, вибач, та мені треба до Ігоря Антоновича. Потім поговоримо, згода? – Кая не дочекалась відповіді, постукала у двері кабінету та увійшла. Її очі одразу злапали висновок судмедекспертки, яку тримав начальник. Він поклав його на стіл, щоб слідча теж могла ознайомитись.

– Двоє хлопців, обом по двадцять п’ять років. Місцеві. В крові знайшли збільшений вміст чадного газу та смоли, ймовірніше «мандрівники» курнули травички під час свого візиту до лісу.

Кая швиденько присіла на стілець і схопила висновок:

– А є підтвердження, що тіла роздерла тварина? Хоч якісь часточки виявили?

– Ні. Як і всі попередні рази – анічогісінько.

Кая зітхнула та поглянула на Ігоря Антоновича, той вмить пустив очі під чоло:

– Навіть не дивися так на мене, Каю! Я вже говорив, що не хочу чути про ці твої магічні версії! Або знайди мені реального вбивцю, або не приходь взагалі! Викликай спеціалістів і нехай вже зловлять ту тварину, чи ти можеш вказати на когось іншого?

– Ігорю Антоновичу, ви чудово розумієте, що це – ніяка не тварина! Я записала на диктофон те страшне гарчання, жодна тварина у світі так не гарчить! От, послухайте! – Кая дістала мобільний і увімкнула запис, чоловік аж підскочив, коли почув моторошні звуки, що линули з телефону. – Чуєте? Ну, назвіть мені, яка тварина так може? До того ж я знайшла неподалік місця злочину дещо дивне. Щоправда, поки не покажу, бо забула пір’їну в того Іринея, але я зараз же поїду до нього…

– Каю, Каю, зупинись! – Ігор Антонович випростав руку, дивлячись на слідчу шаленими очима. – З тобою взагалі, все добре? Бо таке мелеш, що й на вуха не напнеш! – чоловік глибоко зітхнув. – Так, годі, йди працюй.

– Ігорю Антоновичу…

– Мені потрібні конкретні результати, а доки їх не буде – не приходь сюди, – він опустив погляд на папери, що лежали перед ним, і махнув рукою в бік дверей. – Працювати! Мерщій!

Дівчині нічого не залишалось, як піти до себе. Вона злісно видихнула, підвелася і вилетіла з кабінету, ледь не збивши в коридорі з ніг Андрія, що чекав на неї. У слідчої буквально закипала кров, а з вух ледь пара не йшла.