Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Це ж треба, який впертюх! – Кая дістала ключі від свого кабінету, проте лише вставила один з них в замок, помітила, що двері були відчиненими. Вона увійшла всередину і ледь повітрям не вдавилася, бо за її столом напроти її крісла сидів Іриней та гортав методичний посібник: «Сліди крові у слідчій і експертній практиці» Миколи Миколайовича Тагаєва. Чоловік навіть очей до неї не підвів, але одразу промовив:

– Цікаво як. Я такого ще не зустрічав. Даси почитати? – і тільки на останньому слові зрештою поглянув на Каю.

Дівчина й руки стиснула в кулаки:

– Ти що тут робиш?! Як ти мене знайшов?! – слідча хутко сіла за своє крісло, побачивши на столі таку необхідну їй пір’їну. І вулкан трохи вгамувався.

– А що тебе знаходити? Ти сама сказала, що в слідстві працюєш, а завдяки твоєму рідкісному імені в Інтернеті не складно знайти потрібну інформацію.

Кая повільно видихнула і провела по ньому чіпким поглядом. Іриней був одягнений у все чорне: чорний гольф, що підкреслював його мужні плечі, чорні штани з цікавим ременем і в колір чорне взуття. Подумки дівчина відзначила, що чорний неабияк йому пасував. Вона помітила, що Іриней мав довгі музикальні пальці, тож, не замислюючись, запитала:

– Граєш на музичних інструментах?

Він хитро усміхнувся:

– На багатьох. Котрий хочеш почути?

– Ти так говориш, наче з повітря зараз дістанеш будь-який інструмент і зіграєш, – у Каї мурахи спиною промайнули, бо його усмішка несподівано стала ще ширшою. – Гаразд. Дякую, що приніс пір’їну. Якщо відверто, гадала, ти її сховаєш.

В нього запитально вигнулася одна брова:

– Навіщо?

– Бо ти чітко дав зрозуміти, що не розповідатимеш нічого.

– Якби я щось знав, то розповів би, – він так дивився у відповідь, ніби хотів до самої душі її зазирнути. Каї стало ніяково.

– Ну, тоді ти вільний. Зараз черговим зателефоную, скажу, щоб випустили тебе, – і тут миттєво сама ж себе осмикнула. – Стоп! Стояти! А як тебе тоді сюди впустили без дзвінка до мене?

Іриней якийсь час мовчав, просто дивлячись їй в очі. Тиша між ними нагадувала таємничу гру, хто кого випередить і вгадає думки. Якби можна було в супровід увімкнути мелодію, вона б з кожною наступною хвилиною посилювалася, мов у добротному трилері.

Зрештою Іриней заговорив першим:

– Я сказав, що до тебе іду стосовно справи з розшматованим тілом, і мене пустили.

Кая, не зволікаючи, набрала чергового і запитала, чи записаний в журналі обліку відвідувачів чоловік, на ім’я Іриней, а почувши заперечувальну відповідь, поклала назад слухавку та пропалила його поглядом.

– Ти припиниш мені постійно брехати чи ні?

– Я не постійно тобі брешу. Тільки іноді. Уявлення не маю, чому черговий мене забув записати. Робота у вас непроста, буває.

Кая злісно посміхнулась:

– Знущаєшся?  Я ж можу по записах з камер відеоспостереження перевірити.

Чоловік невимушено знизав плечима:

– Будь ласка. Тільки, що це тобі дасть?

– Правду.

Іриней підвівся і видихнув:

– Ти вже й так знаєш правду. Ті записи тобі ні до чого, – він мазнув по ній поглядом і підійшов до дверей. – Добре, Каю, пір’їну я тобі приніс, ніяких свідчень давати не збираюся. На все добре, – чоловік схопився за ручку дверей, проте Кая вилаялась і грюкнула кулаком по столу:

– Стій!

Іриней зупинивсь і розвернувся:

– Що таке?

Слідчій зовсім не подобались її думки, зовсім. Однак вона розуміла, що з цим загадковим диваком не все так просто, він або знає щось, або вміє, або й причетний до усієї тієї маячні, яка коїлася останнім часом. Тож ніяк не залучити його, буде помилкою.

– В мене до тебе… – вона покрутила головою, не віривши, що зараз це промовить. – В мене до тебе ділова пропозиція.

Брова Іринея миттєво злетіла:

– Он як? – він випростався і склав руки в кишені своїх штанів. Та куди там! Наче зі шпальт журналів зійшов!

Кая втомлено зітхнула:

– Саме так. Присядь, – вона поглядом вказала на стілець, де ще хвилину тому чоловік і сидів.

Іриней знову присів, уважно скануючи її своїми фіолетовими очима. У слідчої чогось сироти повилазили, проте не до них їй поки було.

– Пропоную тобі угоду: ти мені допомагаєш з розслідуванням цієї справи, а я тобі допоможу поновити всі твої загублені документи. Хоча, щось мені підказує, вони – зовсім не загублені, але то вже не має значення, допоможу оформити знову в разі чого.

Іриней примружився, здається, подібного від Каї він точно не очікував почути.

– То що скажеш? – дівчина почувалася так, ніби на угоду зі злочинцем іде, проте все в ній кричало, що дивак стовідсотково зможе внести ковток свіжого повітря в їхній загромаджений склад з безперспективних версій.