Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Вони з Карлосом билися на рівних, завдаючи один одному удару за ударом. Лірен легко відбивав атаки, а Карлос, маючи нелюдську витривалість, стійко витримував кожне зіткнення. Його пазурі металися у бік Лірена, але той, будучи надзвичайно спритним, уникав кожного удару. Земля тремтіла під їхніми ногами, ніби готова розколотися від сили їхньої сутички. Камені літали на всі боки, а повітря наповнювалося звуками дерева, що ламається, і тріском льоду.

Часом Карлос повертався до своєї вампірської форми, кидаючись навколо Лірена і намагаючись знайти вразливе місце. Також пробував перетворюватися то на мавпу, то на ящера, сподіваючись на несподіваний момент. Але Лірен вміло ухилявся від ударів, створюючи навколо себе щити та бар'єри. Карлос завдавав потужних ударів лапами. Тож Лірену доводилося майже постійно тримати одну руку перед собою, захищаючись від атак свого супротивника. Другою ж рукою він розмахував з боку в бік, спрямовуючи в Карлоса спалахи сліпучого світла і гострі, як лезо, повітряні потоки. 

Ліренові було непросто дістати Карлоса. Карлос був спритним і міг будь-якої миті розчинитися в повітрі, як тільки відчував небезпеку. Так само він майстерно ухилявся, перекочувався по землі і дуже високо стрибав, уникаючи атак Лірена. Вони билися на рівних, і це дратувало їх обох. Здавалося, їхній бій триватиме вічно…

Однак кожен бій повинен мати своє завершення. Карлос усвідомлював це так само ясно, як і свої власні почуття. Він знав, що на нього чекали я, Маркус, та інші вампіри, включаючи Лілі. Поглянувши на поле битви, його погляд несподівано зупинився на мечі, що колись належав одному з убитих ним ельфів. Рішуче схопивши зброю, він стиснув рукоятку, націлюючись на Лірена. Лірен же, напружуючи всю свою внутрішню магію, витягнув руку, з якої вирвалася блискуча сфера. Вона повільно збільшувалася у розмірах, сяючи яскравим світлом та наповнюючи навколишній простір магічною енергією. Кожен ельф, який спостерігав за цим боєм, не міг відірвати погляду від цього видовища. Щойно сфера досягла великого розміру, Лірен направив її до нападаючого Карлоса з вражаючою силою. Проте в той же момент повітря розірвалося від звуку меча, який Карлос використав, щоб зруйнувати сферу, що обрушилася на нього. 

Наступний крок Лірена був не менш вражаючим. Він швидко скинув свій верхній одяг на сніг і перед очима інших ельфів сталося щось неймовірне: на спині Лірена виросли два величезні чорні крила, широко розмахуючись і створюючи навколо нього величезні тіні. Погляди ельфів були заповнені здивуванням та подивом від цього несподіваного перетворення. Деякі з них навіть затримали дихання, спостерігаючи, як їхній товариш перетворився на істоту, що ніби вийшла з легенд. Але незважаючи на їх подив, вони продовжували мовчки спостерігати за сутичкою.

Коли Карлос з'явився за його спиною, готовий завдати нищівного удару пазурами, Лірен різко розвернувся назад. Своєю подовженою, почорнілою кінцівкою він пронизав грудну клітку Карлоса, проникаючи крізь тканини і тіло, наскрізь. Карлос похитнувся. Кров почала сочитися з рани, але він не здався. Його очі горіли люттю. Відступивши всього на кілька кроків, він облизав свою долоню і поклав її на рану, викликаючи процес регенерації. Рана почала затягуватись прямо на очах. Тоді Лірен, розуміючи, що кожна мить важлива, кинувся до Карлоса, маючи намір зірвати процес зцілення. Він розмахнувся, готовий завдати чергового удару, але невидимі руки, що виникли з нізвідки, схопили його за плечі і з силою потягли вниз. Лірен був притиснутий до землі. Його крила і роги почали зникати, ніби випаровуючись у повітрі, і він визнав свою поразку. 

Тієї ж миті Карлос закинув голову назад і почав голосно сміятися. Поглинений власним сміхом, він не помітив, як один із мертвих ельфів почав повільно підніматися із землі. Його рухи були плавними та майже беззвучними. Він обережно приклав свою руку до спини Карлоса і потужне заклинання, наче електричний розряд, раптом пронизало тіло вампіра, викликаючи нестерпний біль. Карлос закричав, а потім звалився на землю. Його тіло тремтіло від потужного удару магічної енергії.

Руки, які він начарував раніше, тут же зникли. Лірен зміг підійти до нього. Погляд ельфа був насичений самозадоволенням, спостерігаючи за тим, як тіло вампіра тремтіло під його владою. Без жодного вагання він засунув свою руку у відкриту рану Карлоса, витягуючи звідти його вампірське серце. Воно все ще билося у його долоні.

——— Подивимося, як швидко ти зможеш зцілитися тепер, — сказав Лірен з особливою жорстокістю в голосі. 

З цими словами він кинув серце на землю і наступив на нього ногою з жахливою силою. Тієї ж секунди з рота Карлоса потекла кров, і він закашлявся, марно намагаючись вдихнути повітря.

Карлос спробував підвестися, але Лірен знову вторгся в його тіло, вириваючи цього разу печінку. Мозок пронизила гостра агонія, змушуючи кожну клітину тіла кричати від страждання. 

——— Як гадаєш, скільки часу тобі знадобиться, щоб відновитися, втративши два органи? — глузливо спитав Лірен, вкусивши печінку Карлоса і кинувши її на землю.

Тіло Карлоса знову затремтіло, але цього разу не від заклинання, а від болю і страху. Кожен нерв його кричав від жаху. Кожен м'яз стискався. Він був повністю захоплений почуттям безвиході.

——— Може, мені варто ще й тобі голову відрубати, щоб ти точно ніколи не повстав? — посміхнувся Лірен, насолоджуючись кожної миті.

З усією силою він стрибнув на Карлоса, і той закричав від болю так сильно, як не кричав уже багато століть. Його крик пронизав вечірні сутінки. Перед його очима знову почали миготіти сцени минулого жаху. Йому знову шість років. Він сидить під столом і тремтить від страху, слухаючи, як хтось намагається вибити двері.

——— Та це ж наш пан! — закричав раптом один із вампірів.

Інші вампіри миттю кинулися до нього. Їхні рухи були різкими, але в той же час координованими. Вони піднімали Карлоса з землі, і їхні обличчя виражали страх і неспокій. Ніхто не міг зрозуміти, що трапилося з їхнім королем?