Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Насправді Аріадні кортіло проявити характер, вивільнитися з обіймів Олекси, відійти, сказати, що їй ніколи та попрямувати геть. Але його оксамитовий і проникливий голос змушував жінку ніяковіти, образа розчинилася, немов лід в окропі, розбавляючи її почуття.

– Поглянь на мене, прошу.

Аріадна видихнула та нарешті перевела на Олексу погляд, ох і очі в нього були, як дві небесні намистини, що аж у душу дивилися.

– Я тебе слухаю.

– Ти через Оксану гніваєшся? Що мені довелося приділити їй увагу?

– Довелося приділити увагу? То це тепер так називається, коли хтось голий притискає до себе когось іншого цілком голого? – вартова вилаялася подумки, бо сама собі обіцяла не промовляти такого вголос в присутності Олекси.

– Аріадно, ми ж – перевертні, зрозуміло, що одяг магічним чином не повертається до нас, коли знову перетворюємося на людей. Тож оголеність для перевертнів – звичний стан, це зовсім нічого не означає. Зрештою, не забувай про часточку тваринного в нас. І тобі геть немає потреби хвилюватися на рахунок Оксани, я їй просто допомагаю і навчаю, ми – друзі й не більше, – Олекса не відводив своїх очей, голос Рудого лунав так впевнено і переконливо, що буревій всередині Аріадни почав поступово затихати.

– Гей, мир? – Олекса грайливо посмикав її у різні боки.

Вартова продовжувала подумки сварити саму себе, що так швидко піддалася його впливу, та поряд з Олексою вона перетворювалась на дівча, яке губилося від власних же почуттів.

Чоловік не став чекати відповіді, нахилився і легенько обхопив її вуста своїми, змушуючи кожну клітинку тіла солодко здригатись. Цей поцілунок був ніжним, але настільки чутливим, що в Аріадни в животі одразу ж народилось стрімке тепло, яке почало розходитися разом з кров’ю.

– Ну, ходімо на філіжанку кави? Спробуєш стародавній рецепт персонально від перевертня, – Олекса відхилився так само несподівано, як і поцілував.

– До тебе додому, в сенсі? – Аріадна ще від поцілунку не встигла отямитись як слід, й досі відчуваючи в тілі доріжки струму.

– Так, – Олекса усміхнувся, а тоді поглянув на неї уважніше. – Почекай, ти що, боїшся до мене в гості йти?

– Нічого я не боюся! Що за маячня!

Перевертень легенько засміявся:

– Аріадно, я чемний хлопець, ні до чого тебе не спонукатиму, обіцяю. Тим паче у перевертнів… не так все відбувається.

– А як? Тільки після освідчення?

Він чомусь став серйозним і глибоко зітхнув:

– Майже.

Її так і підбурювало розпитати Олексу детальніше про те, що він сказав, але вартова припнула язика, бо розуміла, як це виглядатиме.

– Мені треба знайти Іринея. На галявині сталося дещо справді лячне, ти мав рацію, він там був, тож варто його розпитати.

Перевертень напружився:

– Небезпека ж відступила... Чи ні? – Олекса напружився ще дужче. – Що там сталось, Аріадно?

– Краще тобі самому побачити той жах, якщо, звісно, судмедексперти не забрали останки тіл на експертизу.

– Останки тіл...? – Олекса й на обличчі змінився. – Але чому я і досі не відчув нічого?!

– Певно, через туман і його загадкову суміш, яку він лишає після себе. Схоже, вони блокують магію та навіть відчуття.

Перевертень нічого не сказав, кивнув і миттєво кинувся до галявини, Аріадна все збагнула й перемістилася слідом, бо він і в людській подобі бігав швидше за вітер. Вони сховалися за деревами, поки Олекса спостерігав за тим, як останки заносять до автівки, вартова розповіла, що їм з Ладом вдалося дізнатись. Точніше, що нічого не вдалося.

– Я теж не відчуваю, кому належить ця магія і що воно взагалі за магія. Яке створіння могло подібне скоїти?! – чоловік глибоко й стурбовано дихав.

Аріадна чудово розуміла його, бо сама почувалася кепсько, якщо не могла знайти відповіді на будь-які запитання. А тут, на хвильку, один з наймогутніших перевертнів, і в того не вийшло розпізнати магію.

– Іриней з примарного міста, а там чого тільки нема, треба в нього запитати, він ішов з якоюсь жінкою, може й вона щось знає.

– Так, ти маєш рацію. Ходімо до Іринея, – однак не встигли вони й кроку ступити, як з іншого боку галявини пролунало:

– Ані руш! Руки вгору!

Аріадна зиркнула на Олексу, а той – зблід. Вона трохи відійшла, щоб видніше було, і лаятися закортіло ще дужче. В десяти метрах від поліціянта з піднятими руками стояла Оксана, вона шаленими очима дивилася на пістолет, який цілив їй прямо в обличчя.

Рудий вже було кинувся до неї, проте Аріадна хутко підскочила і зупинила його:

– Ти що! Зовсім глузд здоровий втратив?! Хочеш, щоб і на тебе зброю наставили?!

– Я її не покину, Аріадно!

– Та знаю, що ти це лихо не покинеш, та якщо вас обох заберуть до відділу, рятувати буде набагато складніше. До того ж тобі взагалі не можна «світитися». Хочеш, аби всі довідались, хто ти?

– А що тоді ти пропонуєш мені? Сидіти тут і мовчки спостерігати? Я її одну залишив, це моя провина!