Читати книгу - "49, Moon Grey"

        - Ти хто? – Зіля навіть не випустила з рота цих слів. Вона не відчувала небезпеку. Може так ото і збігають з розуму? Саме «збігають», а не «сходять», бо тут все отак бряк і ляпнуло.

        - Я вперше досягла аж отакого віку сьогодні. І це моя заслуга. Щось таки переклацнуло і я навчилась відпускати час на себе. Я, нарешті, докопалась до себе! Змінила пріоритети, відкинула оцінку суспільства і почала в нього тільки вчитись, а не сліпо, без власної вигоди, слідувати.

        - Егей. Я тут. А ти де? – Зіля подумки знову запитала в «голосу», а сама почала вести переоблік всього, що зараз було навколо неї: «чорний папір», «пензлик з фарбою», «білою фарбою»…щоб повернутись в реальність нинішньості.

        - Получається, що нічого не втрачено. Я вперше пам’ятаю всі минулі життя.- Виникла павза. - Чому тут все таке сліпучо біле? Жодних кольорів. Як отоді на подіумі, коли я вийшла з вчителем і яскраво світили софіти. Я була помічницею, вчилась довго, але так і не стала кутюр’є. Здається я тоді ледь не викинулась з вікна. Чи викинулась? – Голос помовчав і згодом додав, - ну, звісно ж, викинулась. Інакше пам’ятала б самостійний вихід на подіум.

        - Базар якийсь. – Зіля чітко перераховувала все, але голос не зникав і вона стала прислухатись до того, про що він розповідав та спробувала зрозуміти і врешті запитала: - Чому ти тут?

        - Так, я ще була в торгівлі. Гороскопи ж казали, що з мене повинен вийти чудовий торговець. Я намагалась. Бо «в мене талант» до цього. Так-так! Саме так і було написано, що цей Знак Зодіаку «талановитий торговець». Але суспільство виперло мене з цієї ніші і я, знову навчившись всього і, будучи за одну щаблинку від успіху, вмерла в 40 років. – Голос снову замовк.
Щось гупало з відлунням і стихло, як тільки звук голосу з’явився знову:
        - Так, точно в тім віці. А зараз, я бачу, що тут були ракові клітини ( в Фізичнім тілі в цей час кольнуло в місці операції) і вони зуміли-таки довершити справу- я одужала. Звісно, що була допомога ззовні, але то все з розпачу, бо я напартачила трохи і довелось замовкнути та довіритись тим, хто знав свою справу- хірургу та хіміотерапевту. До речі, гороскопи також писали, що завдяки Знаку Зодіаку я можу бути "талановитим хірургом». Хтозна, може отак і відбуваються «освоєння» професій, через отакий досвід. Я живу далі. Я вперше приміряла маску учениці- дитини в 40 років і довірилась лікарям, зігравши роль пацієнта досконало. Всі сказали, що мені пощастило. Бо з таким діагнозом шанси вижити, не те, щоб прожити ще 5 років, були невеликі.

        - Я нічого не розумію. - Зіля запротестувала. - Це я була хворою, відновлювалась, мені допомогли тільки тоді, коли я зрозуміла, що якщо я пацієнт, то не слід «умнічати» перед фахівцями чи ставити вимоги. Адже коли отак зсередини зізнаєшся собі, що ти десь не професіонал свого життя, і  відкриваєш канал з транспарантом: «Допоможіть мені, люди», то якимось чином все стається як у сні. Приходять саме професіонали своєї справи, люди, які не просто випадково в медицині і скориговують всі енергії так, як вони вміють те і там, де я схибила. Дійсно, ти права, я чітко усвідомлювала свою роль і все інше було тоді не важливим. Дещо відбувалось в той період, були присутні друзі, рідні, але я тоді навчилась говорити «ні» і відмовляти в провідуваннях. Мені це було не потрібно. Я не лялька і не вмирала, щоб наді мною стояли і розважали чи співчували. Я зрозуміла, наскільки мені було важливо пожаліти себе і пропечалитись за втраченим всим. Та почати нове цікаве життя вже з оттакенним досвідом і безліччю людей, які мене не переставали любити.

        - Авжеж, я так і кажу. Та зараз я наступаю знову на ті самі граблі. Одні чорні малюнки.

        - Вони білі по чорному! - Знову запротестувала Зіля.

        - «Білі по-чорному»-це як? Я не розумію. Що за маячня. Звідки ці думки. І чому я чую увесь час дивне відлуння, яке не повторює мої слова, а говорить інакше?!

Зіля запнулась на півслові. Вона зрозуміла, що не говорить і навіть губи пересохли та злиплись. Це вона сама з собою веде діалог. Обережно, наштрикнувши все сказане, як на шомпур, жінка з усих сторін оглянула «все це м’ясо» з її власних снів і почала нову нитку відтінку розмови але так, наче продовжуючи :

        - Я вчусь малювати білим по чорнім папері. Я не так висловилась. Мені самій чудно, що можна саму себе не зрозуміти. Але чому «на ті самі граблі»?

        - Тому що, я мріяла стати мультиплікатором в цім житті, але фломастери були не ті і мені якось сказали, що це не заробіток. От я й проґавила частину життя в навчанні, до онко. А тепер от знову вчусь тому, що й так вмію, і боюсь розвитку. «Біле, аж чорне!» - Зводячись на виск закінчив думку голос.

        - Я бачу. Розумію, що ти хочеш сказати. От всима фібрами Душі враз зрозуміла!

        - Я не виходила більше двох років на вулицю! – Голос різко перервав фонтан емоційної радості. – Але суспільство підібралось до мене по Тонких Тілах, як я не намагалась закритись, і зараз барабанить по вухах, бажаючи знову видрати з мене все моє, щоб змусити бути ланкою в ланцюгу системи! І воно, воно! Саме воно викинуло мене на ту кляту дорогу, яку звуть Життям!!!

Початок.

    Теплий асфальт грів підошви Лілі. Нікого поряд. Поле зліва, степ справа, сонце вгорі. Я повільно опустилась і сіла прямо на шосе. Я не знала в який бік йти.
Проїхала вантажівка, і все знову стихло. Тепер вона не збила мене, як там, в Італії, коли я вчилась на архітектора. Я тоді так і померла серед дороги. Тоді мені було ледь до сорока. Чи 38, чи 39. Згадувала я  черговий сон. Чи то був сон?
Я сиділа в тиші і рахувала, скільки ж я життів прожила? Чи точніше, скільки я разів прожила період в 48 років?

        - Ти ще довго?!

Ліля скинулась на голос і все Фізичне тіло вмить спітніло. Тонкі тіла забриніли в напруженні, а Душа з іменем Зіля десь забилась по їхніх стінах, щоб вибратись. Намагаючись встати, Ліля сперлась на коліно. Зараз я відчувала долонями та шкірою колін кожну виямку та кожен камінець дороги Життя. Прийнявши позу «на старт» я, упізнавши цей голос, була напоготові дременути кудись …від самої себе.
Я озирнулась. Позаду нікого не було.