Читати книгу - "Юстина (щоденник), mi larde"

Мама подивилася на мене і сказала: «Пам’ятай, доню, що навіть в найтяжчі часи ми завжди можемо знайти радість у тому, що є навколо нас. В родині, в простих речах, в готуванні їжі, в піснях, в поезії.» І я зрозуміла, що ці слова мають глибокий зміст. Справжнє щастя — в простих миттєвостях.

Щоденник Юстини
25 жовтня 1939 року

Сьогодні отримала листа від тітки Хельги з Варшави. Це завжди особливий момент, коли ми отримуємо листи з того великого міста, де життя, здається, пульсує зовсім інакше, ніж у нашому тихому селі. Лист був досить довгий, в ньому тітка написала багато про свою роботу, про друзів і знайомих, але найбільше я чекала на її подарунки. Якось її листи завжди приносять мені радість, хоч вони й не дуже часто надходять.

І цього разу тітка не обділила мене своїми увагою. Вона прислала мені красивий годинник. Він був невеликий, зі срібною рамкою і з витонченим циферблатом, на якому виблискували маленькі золоті цифри. Годинник здався мені таким елегантним, таким доречним. Мама сказала, що це дуже гарний подарунок, який стане справжнім аксесуаром для будь-якої дівчини. Тітка написала в листі: «Цей годинник, моя дорога, стане тобі в пригоді, коли ти матимеш важливі зустрічі. Не забувай, що час — це найцінніше, що ми маємо».

Я приєднала цей подарунок до своєї маленької колекції речей, які тітка прислала мені протягом останнього року. Вона завжди дарує щось особливе, те, чого я б сама не змогла собі купити. А ось цей годинник був справжнім символом того, як важливо цінувати час, навіть коли ти ще молода і, здавалося б, у тебе є ціла вічність попереду.

Мама, коли побачила годинник, засміялася і сказала: «Тепер ти точно не зможеш сказати, що не встигаєш!» Ми посміялися разом, але я вже відчувала, що цей годинник не тільки буде вірним помічником у розпорядку дня, а й буде нагадувати про ту частину життя, яку я провела в Варшаві, у тітки. Якби ж то ми могли мати більше таких миттєвостей, більше часу для себе, щоб зрозуміти, що насправді важливо.

Тітка також написала, що вона сподівається, що наступного літа я знову приїду до Варшави, а поки що намагається влаштувати все так, щоб я мала більше можливостей вчитися та подорожувати. Вона часто запитує мене, як я проводжу час, і завжди радить не зупинятися на досягнутому. Її слова стали для мене важливими, бо вона бачить в мені щось більше, ніж я сама здатна побачити.

Я дякую їй за все, що вона робить для мене. І я мрію, що колись, у майбутньому, я зможу зробити те ж саме для когось іншого. Напевно, цей годинник стане моїм маленьким символом мрій, які я зберігаю в серці. Він буде нагадувати мені, що час — це не лише рух стрілок на циферблаті, а й те, як ми його наповнюємо.

Щоденник Юстини
1 листопада 1939 року

Сьогодні, після обіду, коли я сиділа в нашій кімнаті за столом, мама принесла мені газету. Це була одна з тих газет, що ми зберігаємо вдома для того, щоб бути в курсі подій. На цьому тижні були цікаві новини з літературного світу. Здається, не тільки я одна намагаюся тримати руку на пульсі літератури, а й інші українці, незважаючи на всі труднощі, продовжують підтримувати культуру нашої землі.

В газеті повідомляли, що в Україні на хвилі національного відродження почали виходити нові твори наших сучасних поетів і письменників. Окрім тих, кого я вже читала — Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра — з’явилися й нові імена. Серед них згадували молодих авторів, які намагаються вкласти свою творчість у відродження національної ідентичності. Їхні твори здобувають популярність серед читачів. У статті говорилося про нові поетичні збірки, де піднімаються теми боротьби за українську культуру, патріотизму, а також любові до рідної землі.

Відчувається, що у нашій літературі зараз є дуже важливе завдання — зберегти національну ідентичність і виразити її в слові, як це робили наші класики. Всі ці новини про літературу викликали в мене певну тривогу, бо я знаю, що зараз це дуже складний час, коли культура піддається численним випробуванням. І, попри всі складнощі, я відчуваю, що українська література продовжує жити, незважаючи на війну та інші труднощі.

Нам, українцям, важливо не забувати свою історію, своїх поетів і письменників. Я переконалася, що читання українських книг — це не тільки захоплення, а й справжня боротьба за збереження нашої душі. Не можна забувати, хто ми є, де наші корені, бо саме в цьому криється наша сила.

Після того, як я прочитала статтю, мені захотілося перечитати ще раз вірші Рильського і Тичини. У їхніх словах є якась невидима сила, яка тримає національну душу на плаву. Я взяла збірку віршів Максима Рильського, сіла біля вікна, і серце наповнилося чуттєвістю. Його слова вічно актуальні: «Коли на нас прийде час, ми не здамося, бо наш дух непереможний!».

Я вірю, що, незважаючи на труднощі, наша культура продовжить розвиватися, і кожен, хто відчуває себе частиною цієї нації, має свій вклад у її відродження. Зараз ми, як народ, потребуємо взаємної підтримки, а література може стати тією зброєю, яка допоможе нам вистояти.

Не можна дозволити, щоб ця велика спадщина зникла. Навпаки — потрібно передати її наступним поколінням. Тому я продовжу читати та вивчати українську літературу, бо саме в її словах, в її образах і метафорах прихована вся сила нашої нації.

Наостанок хочу написати вірш, який народився в моїй душі після прочитання статті в газеті:

Зберігаймо слово, зберігаймо пісню,
Те, що нам дано в душах і в серцях.
Наші слова — то вічні крила,
Якими ми полетимо в майбуття.

Вітер нас не зламає, не забуде,
Де лежать наші глибокі коріння.
Наша сила — в наших віршах,
У тому, що ми — єдині, непереможні.

Щоденник Юстини
5 листопада 1939 року

День сьогодні був спокійний, але серце моє все одно переповнювало тривога. Всі ці новини, що приходять із зовнішнього світу, не дають спокою. Газета, яку я отримала вчора, принесла нову порцію літературних новин, і серед них був анонс нової збірки віршів, яку опублікував Павло Тичина. Читати його поезії завжди було великим задоволенням. У його словах я відчуваю справжню глибину, біль і водночас надію. Його поезія була не лише про поетичну красу, а й про боротьбу, про волю, про те, як наш народ намагається зберегти свою гідність і честь у ці складні часи. Він говорив про те, що ніколи не можна зламати дух народу, навіть якщо він стикається з найтяжчими випробуваннями.