Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Вони повертались до відділу майже в цілковитій тиші. Кая відчувала на собі погляд Іринея, зиркала у відповідь, проте щоразу той дивився вперед на дорогу, хоча вона могла заприсягнутися, що боковим зором бачила його фіолетові очі на собі. У Каї аж права щока палала від них.

А взагалі у слідчої стільки питань і сумнівів вирувало стосовно її нового колеги, від чого вона часто зітхала, потираючи кермо. Іриней точно щось приховував, у цьому дівчина якраз анітрохи не сумнівалася. Кордон з подібним ім’ям не перетинали, вона вже встигла зробити всі запити до відповідних служб. Жодної фінансової історії він теж не мав, хоч в наші часи це видавалося чимось неможливим. Ігор Антонович, який ніколи в житті не тримав язика за зубами, несподівано хіба не гопака перед Іринеєм станцював. А висновки чоловіка, що тіла жертв перенесли на галявину – то окрема загадка. Звідки? А головне – як? Та й чого він раптом подібне припустив?

Каї, звісно, не хотілося вірити, що Іриней теж якось причетний до магії, але вона все частіше й частіше замислювалася над цим. Навіть сама мить їхнього знайомства, коли той вискочив невідомо звідки та з шаленою швидкістю збив Каю з ніг, хіба звичайна людина так може? Ледь не кожна клітинка в ній наполегливо повторювала, що Іриней точно щось не домовляє, точно хитрує, точно має купу таємниць.

Але з іншого боку, Кая не могла не зважати на те, що чоловік дійсно сам приніс пір’їну прямісінько на її робочий стіл. А як він заступився за неї перед Ігорем Антоновичем, якого у відділі всі страшенно боялися. Та й обіцянка допомогти, у Каї закарбувався його впевнений, рішучий і сталевий погляд, вона сама це не могла собі пояснити, проте чомусь навіть не сумнівалася, що свого слова Іриней дотримає. Дивно звичайно, поряд з ним Кая нервувала, однак відчувала міцну підтримку. Як таке можна відчувати до незнайомої людини?Хтозна.

Неочікувано проспівав мобільний, дівчина поглянула на екран, це написав її колега, якого вона просила допомогти з документами Іринея, чоловік повідомив, що все гаразд, процедура розпочата, залишилося тільки трохи зачекати. Проте Кая вирішила одразу не повідомляти про це Іринею, а то ще подумає, ніби він – геть незамінний.

– То як ти вважаєш, яким чином на галявину потрапили тіла хлопців? Може якісь версії з’явились?

Іриней повільно зітхнув:

– Поки не знаю. Але дізнаюся, будь певна.

– Та в мене іноді таке відчуття, ніби тобі відомі всі таємниці Всесвіту.

– Ні, не всі. Тільки переважна більшість з них.

– В тебе завжди був такий незвичний колір очей?

Чоловік таємниче усміхнувся:

– А що, не подобається?

– Чому ж, подобається. Просто іноді відчуття… наче ти ними бачиш значно більше, ніж інші люди.

Іриней весело зареготав. У нього навіть сміх був привабливий.

– Гей! Чого це ти регочеш? Я щось смішне сказала?

– Вибач. Але ти так наївно намагаєшся вивідати, чи є в мене магічні сили, що я не можу втриматись.

– Ну, ти ж все одно правду не скажеш?

І тут він різко зробився вкрай серйозним:

– А якби я дійсно їх мав, що тоді? Попросила б мене з автівки прямо зараз?

– Ні, – Кая навмисно не дивилась на нього, адже боялася побачити відповідь на його обличчі. – Ми б розплутали справу і розійшлися в різні боки, немов ніколи й не зустрічались, – слідча не побачила, проте відчула, як Іриней вкотре пропалив її своїм поглядом.

– А можна запитання? Чого ти так категорично ставишся до магії?

– Не до магії, а до тих, кого вона змінила.

– Це людей магія змінює, Каю, і то – не всіх, а лише, хто набув сил згодом. Чому ти не думаєш про істот, які народилися такими, якими вони є? Чому ти не розглядаєш інші виміри та площини? Ти хоч знаєш, скільки світів існує? Чому, на твою думку, всі, хто відрізняється від людей, обов’язково погані? Звідки подібне упереджене ставлення?

Кая не витримала, різко звернула праворуч і зупинилась.

– Бо я на власні очі бачила, як бридке створіння вилізло з-під землі зі своєї домовини, а потім впилося, наче п’явка, в мого колегу та почало висмоктувати з нього кров з такою силою, що аж відгризало шматки м’яса. А вбила я ту паскуду, тільки вгородивши йому осиковий кілок в груди та спаливши потім тіло. Як гадаєш, після такого в мене залишиться гарне ставлення до істот, як ти кажеш, зі світу магії?

– Послухай, це був упир, вони жалюгідні й жорстокі, але…

– Пам’ятаю, якось в дитинстві я поверталась в селі ввечері городами та зустріла жіночку, що закопувала гусячі яйця в землю. Я зупинилась та наважилася поцікавитись, навіщо вона те робить. І знаєш, що сталося? Її очі перетворились на два чорних провалля, вона почала підходити до мене, промовляючи моторошні слова, а коли я втекла, сміялась мені вслід. Її паскудний сміх я ще довго чула, Іринею. Так, я чудово розумію, що у світі чимало різних істот, але повторю тобі ще раз – поряд з людьми їм робити нема чого.

Він дивився їй в очі, геть не кліпаючи. Здавалося, що Іриней навіть не дихав. У Каї мурахи підсунулися аж до шиї та розташувались прямо на плечах. Вона махнула головою і знову виїхала на трасу.

– Я знаю, що гарчання, дивна суміш, туман і навіть пір’їна – це все пов’язано з надприродним. Можливо, як і ти сам. Тож можеш не приховувати від мене свої здогадки. Зараз нічого не має такого значення, як безпека людей.