Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Тобто ти вже фактично розділила нас по різних боках, як тільки ми закінчимо розслідування цієї справи?

– Іринею, мені байдуже. Я хочу знайти вбивцю чи вбивць.

– Гаразд. Тоді ось тобі моя перша здогадка: хлопців перемістили з іншої реальності, їх там десь вбили, а тоді перенесли на галявину в моєму… в нашому лісі, – чоловік виглядав розгніваним, помітно було, що слова Каї не на жарт його зачепили.

– Ого. І як нам вийти на ту іншу реальність? Винуватець може там переховуватись, чи не так?

– Може. Коли дізнаюся, що то за вимір, тоді й про вбивцю легше буде щось з'ясувати.

– А як ти дізнаватимешся про інший вимір?

Іриней пронизливо зиркнув на неї:

– Залиш, будь ласка, мої таємниці зі мною.

– Я думала, ми – команда.

– А я думав, що… – однак чоловік так і не договорив, Іриней напружено видихнув, швидко опанувавши себе. – Я все з’ясую, не переймайся. Але до того прошу, будь обережна, коли туманить, бо «вони приходять з туманами»…

– До речі, щодо туману, – дівчина розвернула до нього мобільний. – Сьогодні на вечір його якраз синоптики й прогнозують.

Іриней замислився:

– Це не той туман, але краще підготуватися. Він може з’явитись будь-де, лісом, як я зрозумів, не обмежується.

Кая декілька раз кивнула:

– Цілком погоджуючись, колего, – сама ж сказала і сама знітилась, їй поки дивним видавалося, що в неї тепер є консультант. Вона й досі не могла второпати, звідки та ідея їй в голову шибнула, і чому Кая настільки переконана, що дивак справді допоможе.

Слідча припаркувалась на стоянці коло відділу, розмірковуючи над тим, як би вмовити Іринея і їй показати, яким чином він дізнаватиметься про інший вимір. Сам щось робитиме чи запитає у когось? Але її швидко висмикнули з власних роздумів, вона зненацька почула своє ім’я та озирнулась, до них наближався Андрій.

– Ти куди так несподівано поділася? Я вже ледь в розшук тебе не подав.

– Який безглуздий жарт.

Андрій різко зиркнув на Іринея та припинив усміхатися.

– А він що тут забув?

– О, Іриней – тепер мій консультант, ми разом розслідуватимемо справу, пов’язану з тим дивним туманом. Іринею, знайомся, це – Андрій...

– Я зрозумів, хто це.

– А я щось нічого не зрозумів. Каю, що це взагалі все означає? Шефу відомо про нього?

– Звичайно. Саме він його і схвалив.

Андрій неочікувано зареготав, ніби Кая пожартувала тільки-но.

– Що смішного? – Іриней підійшов до поліціянта, уважно вдивляючись йому в обличчя.

– О, а іншого кольору лінз не було? Чи зараз так модно?

– Нумо, хлопці, розійдіться швиденько, гаразд? – Кая теж стала коло них, бо щось їй ці дивоглядки, сповнені блискавками, геть не подобались.

– Гарний же в тебе напарник, як тобі його ще й захищати доводиться.

Іриней усміхнувся:

– Та було б від кого захищати.

Кулак Андрія несподівано блиснув у повітрі, але Іриней вправно ухилився і рука лише розітнула простір. Однак Андрія це не зупинило, він знову кинувся на чоловіка, проте той вдруге відскочив, змушуючи поліціянта ледь не загуркотіти носом на землю.

Кая спочатку чимдуж закричала на них, але впевнені рухи та швидкість, з якою Іриней рухався, забрали всю її увагу.

– Хто ти, трясця, такий?

– Що? – Іриней відволікся на неї, а от Андрій якраз цим скористувався та поцілив йому прямо у вуста.

– Ти що витворяєш?! Ану пішов геть звідси! – слідча підскочила до Андрія та щосили його відштовхнула.

– Але ж, Каю…

– Геть! Я сказала – геть! – вона відчувала несамовите бажання вгризтися чоловіку в шию за подібне невігластво. Що в нього тільки в голові? Як він міг так вчинити? Каї стало несамовито соромно за нього, Іриней і дня ще в них не відпрацював, а йому вже розбили губу.

Дивак повернувся, його нижня губа дійсно кровоточила, проте він лише усміхнувсь, коли притулив палець до рани, а потім поглянув на нього.

– Влучив таки.

– Дякуй своїй захисниці, бо я б тебе…

– Стули пельку, Андрію! – Кая гаркнула на всю вулицю, пропалюючи його розгніваним не на жарт поглядом. – В тебе ще нахабства вистачає щось базікати?!

– Розплющ очі, Каю, що ти взагалі про нього знаєш? Десь взявся у лісі вночі, до тебе незрозуміло чого причепився…

– Бовдур!

– Йосип голий! Ігор Антонович, здається, все бачив, – Андрій обережно вказав пальцем на вікно їхнього начальника.

Кая зиркнула і вилаялась, усвідомлюючи, що тепер ще більше отримає на горіхи.

– Не переймайся, ваш Ігор Антонович зовсім не проти крові, – Іриней це так хижо промовив, що у Каї холод спиною промайнув. Вона мазнула по ньому поглядом і дещо дивні відчуття неочікувано залоскотали її зсередини, до того ж цілком нелогічні відчуття. Розвихрене волосся, що тепер хаотично стирчало в різні боки та спадало чоловіку аж на очі, кров на посинілій набряклій губі, хитра усмішка, яка світилася задоволенням від бійки й адреналіну, – все це викликало загадкове і потужне тепло в животі. У Каї серце пришвидшувалося, коли вона дивилась на Іринея, боячись зізнатися, що їй це подобалось. Дівчина помотала головою, аби якомога скоріше прогнати непрохані думки. Вона схопила свого нового колегу за зап'ясток і повела за собою, щоб обробити рану.