Читати книгу - "Історії польової квітки, Волошка"

Маленька дівчинка ходить коло невеличкої сільської зупинки, поруч стоїть ще молодий, але з сивими скронями чоловік. Через кожних дві хвилини вона підходить до нього й бере велику руку у свої маленькі й ніжні долоньки й каже:

-Глянь тату, може вже час. – Він мило посміхається й, знаючи, що ще не час, все ж таки підіймає руку й дивиться на циферблат годинника.

- Ще ні, — вдивляється він в пусту дорогу, – Залишилось хвилин десять, а може більше.

Дівчинка заспокоюється на декілька секунд, але вже за мить повторює свій ритуал. Спочатку міряє кроками зупинку, потім рахує до 16 (це поки що її максимум) довго вдивляється в дорогу, силкуючись помітити такий довгоочікуваний автобус, знову підходить до татка.

Нарешті. Гучне бурчання долинає до її вух й біла плямка наближається до них. Дівчинка завмирає в захваті. Нарешті. Дочекались.

Чоловік теж полегшено видихає, він вже боявся, що сьогодні автобус не приїде, таке часто буває в їхній місцевості.

Їм щастить… В автобусі є вільне місце коло вікна. Обоє цьому безмежно раді, адже дорога не близька, а у вікні вони зможуть споглядати соняшникові поля й невеличкі містечка й села, все ж цікавіше й порозмовляти буде про що. Кожен, вдивляючись у трохи брудне від пилу віконце, думав про своє.
Чоловік нервував, адже знав, що нічого доброго його в кінці маршруту не чекає, проте намагався триматись, адже його персональне сонечко ще вірить в чудеса…

Незважаючи на те, що всі вважають її ще зовсім крихітною, Яна теж думала про серйозні речі… Автобус зупинився й декілька пасажирів покинули його, але зайшло значно більше ніж він міг вмістити. Люди штовхались. Хтось ненароком задів дівчинку й вона розплакалась. «Всезнаючі жіночки» зразу почали її соромити за це, а якийсь чоловік мало не нагримав на неї, але, зустрівшись очима з батьком, відвернувся в інший бік. Якась сива жіночка попорпавшись в старій полотняній сумочці дістала звідти дві цукерочки й простягнула їх дівчинці.

Автобус їхав своїм звичним маршрутом, яким вже від'їздив багато років: Косогірка, Соснівка, Ясенівка, Томашівка… Шофер давно вже звик до людей і до ненайкращої дороги, підкрутивши музику він хотів якнайшвидше дістатись райцентру. По-перше, там багато хто вийде, а ще можна закурити цигарку.

І правда, настало полегшення… вийшло багато людей, залишився тільки чоловік з дівчинкою і ще двійко студентів. «Знову порожняком в місто їхати», -  сумно зітхнув він й, кинувши недопалок, сів за кермо.

-Тату, а куди вони? – раптом зацікавлено запитала дівчинка, роздивляючись, як на зупинці всі люди, які їхали щойно з ними, заметушились й розповзлися в різні боки.

-Не знаю, можливо вони тут живуть, або у гості приїхали, - все ще перебуваючи у своїх думках, відповів чоловік, а потім додав. - Розумієш доню, іноді люди приходять у наше життя несподівано, он як ті люди, які можуть сісти на слідуючих зупинках і йдуть так само несподівано. Хтось нагримає на тебе, хтось, пригостить цукеркою, а хтось удасть що тебе не існує.

- От так і мама пішла… удала, що нас з тобою не існує. – Раптом сказала дівчинка, якось дуже по-дорослому, чим ошелешила і батька, і тих кількох, що їхали поряд. - Я чула як бабусі балакали…

- … Доню, - чоловік дивився й не впізнав своєї маленької дівчинки, на нього дивилась дорослими очима особистість.

- Нічого тату, життя як цей автобус , хтось виходить, інші заходять… Я тут подумала, може ми до себе покличемо Настю жити?

_..? – в чоловіка мову відняло..

- А, що? Вона хороша, й мене любить, і ти їй подобаєшся, й пироги смачні пече, й в сукнях більше тямить, ніж ти, а ще в неї такий хороший Михайлик, то й братик буде в мене.

….

Через тиждень гуло все село. Петро, той в школі завучем, привів до дому фермачку з байстрюком при живій то жінці, дитини не встидаючись.

Тільки маленька Яна ходила гордою й розповідала всім охочим послухати, яка мама Настя гарна господиня, який Михасько хороший.

Забулося, загулося, люди побалакали й перестали, бо гарно жили й ще за рік спільну дитинку придбали.

Пройшло років зо шість, якось край дороги жінка в міні платі на високих корках зупинила  дівчинку, кажучи:

- Доню, я твоя мама…

-Була в мене мама, та автобус поїхав…