Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Власне, як і у Лілії. Її волосся виявилося найяскравішими. І, чесно кажучи, за секрет такого кольору, перукарі готові були б віддати всі свої гроші. А може, як то кажуть, і душу. Бірюзове волосся густими хвилястими пасмами спадало дівчині до самого поясу і було усіяне рожевими водяними ліліями.

- Якщо вже кликала нас, то кажи, - не зовсім привітно озвалася Аїра.

Ярослава лише несміливо мовчала. Чомусь усвідомлення того, що відбувається, давалося їй надто важко. Так, це дивна і безглузда реакція з її боку, але вже яка є.

Тим часом Осока зісковзнула з гілок у воду і миттю опинилась біля берега.

- Ну, чого ти, сестро? – пожурила вона русалку на камінні, натомість радісно посміхаючись гості. - Ярослава нарешті визнала нашу русальну суть, а ти бурчиш.

- І як тобі вдалося правду відкрити? - вже більш лагідним тоном поцікавилася Аїра.

- Я ... Ягинішна розповіла, - нарешті заговорила Ярослава. - Не про вас, а загалом про Чаробор та чари. І Баюн ще розмовляє, виявляється. А вчора ми Сніжку на болоті знайшли.

- І як тобі у нас? - весело хихикнула Лілія, жестом показуючи подати їй ласощі

Діставши-таки бажане, вона розгорнула пергаментний папір і задоволено облизнулася.

– Не вірю своїм очам, – хитнула головою Ярослава, але одразу ж зізналася: – Я думала, у вас хвости будуть.

- Це у морських дів. Всі ми разом русалки, але в солоних водах життя буде важчим. Ось вони ноги під лускою й ховають, – пояснила Осока, відбираючи у Лілії свій пиріжок. – Нам, річковим та озерним, краще: весняне сонечко пригріє, і ми до самої Ватри без чарів на берег виходити можемо. Зате морські в зимовий сон не йдуть, знають, як сніг виглядає, колядки слухають.

Усі три русалки мрійливо зітхнули і переглянулись.

- Я можу вам показати, - схаменулась Ярослава і полізла в рюкзак за телефоном. – Ось.

Дівчина увімкнула відео з зимових канікул. Того дня вони з Мариною та Тимуром пішли кататися з крижаної гірки, грали в сніжки, ліпили сніговиків. А наприкінці дня пішов сильний снігопад.

Ярослава присіла біля краю води, а русалки, припливши впритул, із захопленням розглядали телефон. Вони часто бачили у хлопців, що купаються, такі штуки, але навіть якщо ті й потрапляли в річку, то показували лише дзеркальну чорноту. Ярослава пояснила, що це, насамперед, засіб зв'язку і по ньому можна телефонувати іншим людям.

– Ой, я знаю! Я знаю! - заплескала в долоні Лілія. - Це як наші раковини, що говорять! - але бачачи, що співрозмовниця не розуміє, про що йдеться, русалка шмигнула на глибину.

Повернулась вона за хвилину, а в руках тримала велику хитромудру раковину рапана. Гордо помахуючи нею, русалка пояснила, що це рідкісна штуковина - подарунок морських дів і в них у Тропці є ще одна. Завдяки цим раковинам русалки можуть між собою перемовлятися не лише у річці, а й із морськими сестрами. Ярослава почала крутити в руках чарівну річ, але дівчата зажадали снігу, і вона увімкнула відео. Стільки захопленого вереску Ярослава не чула давно. Шкода інтернету в цій місцевості не було, а то вона показала б їм і снігові вершини, і сноубординг, і крижані скульптури.

Не встигла Ярослава до ладу пояснити русалкам який сніг на дотик, як Аїра насторожено підвела голову і перервала гостю. Здалеку почувся шум автомобілю. Дівчата переглянулися між собою і Осока стривожено сказала:

- Чужі. В наших так не звучать.

Автомобілів у Роздоріжжі було безліч, але сюди, аж до самого берегу, приїжджали лише службові машини з «Причаробор'я» і то на свята. Тому Ярослава не здивувалась, що русалки з легкістю їх упізнавали. Дівчата швидко попрощалися з гостею і сховалися в очеретяних чагарниках. Як вони пояснили, показуватися людям, та ще й чужинцям, суворо заборонено Батьком Водяним.

Незабаром і справді з'явився сріблястий седан. Дорога іномарка на великій швидкості промчала ґрунтовою дорогою, що огинала Лукав'є поле і, запищавши гальмами, припаркувалася біля самого велосипеда Ярослави. Дівчині навіть на мить здалося, що водій не помітить і переїде його. З опущених вікон голосно грав новий хіт популярного діджея, а з салону чувся сміх та веселі крики. Як тільки дверцята автомобіля відчинилися, звідти вийшло п'ятеро людей. Трьох Ярослава знала: Варвара, Івар та Матвій. Інші двоє явно були родичами, можливо, навіть братом і сестрою. Високі, підтягнуті, ніби спортсмени, зі світлим волоссям та в дорогому одязі.

Матвій першим помітив Ярославу і привітно помахав їй. Та, у свою чергу, розуміючи, що на сьогодні розмова з русалками закінчена, зробила кілька кроків у бік компанії. Світловолоса незнайомка критично оглянула Ярославу і, підійшовши до Матвія, досить голосно запитала:

– Це нова сільська мода?

Щоки Ярослави спалахнули від такого коментарю. Їй хотілося висловитися, що Роздоріжжя не село, а гарне містечко. Та що толку? Ярослава не любила спілкуватися з такими особистостями, а тим більше сперечатися. По гості відразу можна сказати, що вона з багатої сім'ї, гарна, самовпевнена. І невихована. Тим більше, що Матвію вона подобається - одразу ж видно. Інакше чого б дозволив себе за руку взяти?