Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Олекса напружено зітхнув, ще декілька раз поглянувши на Івана. Проте хоч кригу з себе скинув:

– Аріадно, ну що між нами відбувається? Це якесь хибне замкнене коло, яке я хочу нарешті розплутати.

– Ти серйозно? Олексо, не збагну, ти – дійсно такий дурний чи тільки видаєш себе за нетямущого? – їй і так несолодко було, Аріадна тремтіти почала, лишень побачила його, а він тут про якесь замкнене коло говорить!

В Олекси стиснулись вилиці, Аріадна не стежила за своїми гострими й неприємними словами в його бік, але перевертень намагався пропускати образи повз вуха.

– Я розумію, що вчинив неправильно і перепрошую за те, що більш лояльно поставився до Оксани, але вона – дитина, Аріадно. Дитина, яка мусить за лічені дні змужніти й повести за собою цілу зграю перевертнів.

– Знаєш? Твоя проблема в тому, що це ти її сприймаєш, як дитину, Олексо, потураючи всіляким капризам. Проте вона до тебе ставиться явно не так, як до свого наставника! Я ж кажу, невже ти настільки дурний, що не бачиш елементарних речей?

– Я бачу, що ти не хочеш нормально зі мною розмовляти. А вести діалог з метою якомога відчутніше образити, я не маю наміру, – очі в Олекси вкотре спалахнули, але неподалік йшли люди, тож він хутко вгамував свої запальні емоції. – Я покажу тобі дещо і піду, а ти сама вирішуй, зможеш ти далі підтримувати зі мною наше спілкування чи ні, – несподівано чоловік підтягнув до ліктя спочатку рукав пальта, а потім і светра, оголюючи свою руку. Трохи вище зап’ястка червонів шрам, схожий на опік, але на шкірі чітко виднілися сліди від щелепи, вовкулацької щелепи.

– Що це ще таке? –  у вартової всередині все застигло від побаченого та її власних здогадок, гнів куди й подівся.

– Це кровна клятва Рудих, Аріадно. Я поклявся на власній крові, що захищатиму, допомагатиму, навчатиму й оберігатиму Оксану, допоки вона не буде готова очолити свою зграю. Зрозумій, я несу відповідальність за неї та її майбутнє. А через клятву, коли хтось завдає Оксані болю, його фізично відчуваю і я, щоправда, зцілитися не можу, бо на мені ушкоджень нема. Тож певним чином ми з нею пов’язані.

– Почекай, тобто, коли я зламала їй… ти теж все відчував?

– Це пусте, Аріадно. Я просто хочу, аби ти мене зрозуміла та не сердилась, інше – не має значення.

У неї і слова геть повилітали з голови, вона зовсім розгубилася, не знаючи, що тепер говорити.

Олекса підступився ближче:

– Вона не мала права тебе ображати, її за це покарано. Ніхто не смітиме навіть подумати про тебе погано. Я не дозволю.

Земля під ногами Аріадни перетворилася на м’який пісок, вона ледь втримала рівновагу, не в змозі відвести очі від Олекси. Здається, її почуття – набагато глибші, ніж вона сама вважала.