Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

- Так, це важко!

- Значить творчість поки що завмерла?

 - Ну... чому... Є одна повість, вона... майже написана, - повідомив трохи почервонілий Михайло. - Залишається зробити... як це... виправлення.

- Розкажіть про що? Хоча б загалом, - попросила Лера. – Щось у вас є?

– Сюжет вже є повністю. Розповім, звісно, ​​– обіцяв Михайло. - А поки, дивись, який сад... Давай зайдемо в той заклад, трохи посидимо, я тебе хочу пригостити на честь випуску.

- То це ресторан. Тут може бути дорого, - зауважила Лера, і її блакитне око лукаво блиснуло.

- Нічого. Я запрошую. Не думай про це!

 Вони зайшли до затишного ресторанчика. Тут голосно грала чудова музика, що не сприяло розмові. Натомість Лері дуже захотілося потанцювати з Михайлом.

І її мрія здійснилася, коли залунала пісня «Besame Mucho». Розпалені шампанським, вони кружляли в жаркому світлі ламп, серед інших танцюючих пар. Тільки зараз Михайло побачив і відчув, як мила ця добра дівчина. І гарна вона була, горіли небесні її очі, сяяло личко. І так гнучка була її тонка талія, так плавно і спокусливо коливалися стегна. Захотілося обійняти її та нести на руках довго-довго.

***

Коли вони покинули ресторан - ніч заполонила світ, заграла синіми тінями. На похмурій блакиті річки гудів пароплав. Здавалося, ніч наповнена срібним світлом зірок, блукаючими духами лісу та вітру.

- Іти додому? Але ще дитячий час! А я вже доросла, хочу гуляти всю ніч! - заявила Лера.

- Ну, всю ніч – це занадто. Але... Можна ще прогулятися, я згоден, - неохоче промовив Михайло.

- Між іншим, ви мені щось обіцяли. Пам'ятаєте?

Михайло розсміявся і знизав плечима.

- Обіцяли показати, де живете. Де ваш новий дім... Пам'ятаєте, обіцяли? Негарно відмовлятися. І ваш твір зможемо почитати. А йти додому... Нудно! Що я там не бачила!

Пропозиція Лери трохи застала Михайла зненацька, хоча він пам'ятав, що справді якось обіцяв дівчині запросити її в гості.

- Добре. Ходімо, познайомлю зі своїм помешканням. Така собі затишна кімната. Але... Недовго! Потім я знайду таксі і проведу додому.

- Добре, згодна.

Вони зійшли з трамвая на зупинці під дубами, попрямували вуличкою вглиб хат і незабаром поринули у запахи саду, що кружляли голову. Господарі дому мабуть вже здебільшого спали – світився маленький вогник на їхній половині і було тихо.

Михайло показав своє скромне житло. Для особливого романтизму, він увімкнувши настільну лампу із зеленим абажуром, запалив ще й свічки.

Потім почав пригадувати ту повість, яка залишилася від реального Старицького.

- Повністю читати повість довго, вона досить велика. Тому, Леро, я можу тобі переказати сюжет, зачитуючи окремі уривки.

- Добре, - погодилася Лера. – Як це цікаво! Чи можу я сісти в це крісло?

Вона показала на крісло – гойдалку.

- Звичайно, сідай, як тобі зручно. Мені буде краще тут, біля лампи. Почнемо?

Вона легко кивнула головою.

Михайло намагався розповідати цікаво та виразно, трохи спрощуючи твір.

***

«Не так давно жив такий письменник Франц Кафка... І був він людиною сором'язливою, ну, як би, трохи затиснутою, недовірливою. Швидше за все, це пішло від сім'ї, де він завжди знаходився під тиском батька.

Тож у свої сорок років письменник Франц Кафка так не був одружений і не мав дітей.

Якось чудовою весною він гуляв парком у Берліні і зустрів маленьку дівчинку.

Мала гірко ридала, і в письменника стислося серце. Він спитав у дівчинки, чому та так гірко плаче?

– Я втратила свою ляльку. Де моя Грета? Я не можу її знайти!

- Ну, не плач. Як тебе звуть?

- Марта. Марта Урбан.

- Чудово, Марто. Давай спробуємо разом пошукати твою Грету. Можливо, ти десь забула її. – промовив Франц.

Письменник із дівчинкою обійшов усі місця, де вона грала – безрезультатно. Вони продовжили пошуки наступного дня, але знайти не могли.

Тоді Франц Кафка попросив її чекати наступного дня біля входу до парку.

Цього дня письменник жестом фокусника витяг з кишені листочок.

- Подивися, що я маю.

– А що це?

- Це записка від Грети! Вона якимось дивом опинилася в моїй поштовій скриньці.

Дівчинка дуже зраділа.

- Ой! А що там написано?

- А написано ось що:

«Марта, привіт! Хочу повідомити, що зі мною все гаразд. Будь ласка, не плач. Я вирушила у подорож подивитися світ. Напишу про свої пригоди».

Ось так почалася зворушлива історія дружби письменника та дівчинки, яка тривала до кінця життя Кафки.