Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

Кафка під час зустрічей читав записки ляльки, де описувалися її пригоди. Все це дівчинці подобалося. Письменник щоразу вигадував все більш химерні та загадкові пригоди ляльки.

Одного дня Кафка прийшов на зустріч з дівчинкою урочистий і радісний. У руках у нього була гарна лялька, він називав її Гретою, яка нібито повернулася до Берліна.

Марта радісно прийняла ляльку. Але потім, розглянувши її, вигукнула:

- Але це зовсім не моя Грета!

- О, Марто, у цьому немає нічого дивного. Усі люди під впливом часу змінюються. Ось, наприклад, ти. Дивись, як ти підросла! Лялька також змінилася. Ось, що вона пише у своїй записці:

 "Мої подорожі змінили мене. Але я, як і раніше, люблю тебе, моя Марта. І хочу, щоб ми були разом".

Маленька дівчинка обійняла нову ляльку і щаслива принесла її додому.

За рік помер письменник Кафка помер.

 Через багато років дівчина Марта Урбан знайшла всередині ляльки листа. На маленькому клаптику паперу, підписаному Кафкою, було написано:

"Все, що ти любиш, швидше за все загубиться, але врешті-решт любов повернеться іншим способом".

***

- Яка зворушлива історія! - вигукнула Лера, хитнувшись у кріслі. - Прямо навіть заплакати хочеться. Дуже добру історію ти написав.

- Тобі, правда, сподобалася? – із теплотою в голосі запитав Михайло, звертаючи увагу на те, що дівчина вперше звернулася до нього на «ти». – Ця історія має... реальну основу. Я тільки додумав деталі, одяг, так би мовити, факт одягнув у художню форму.

- Тим паче цікаво! Вийшло добре.

- Це ж тільки переказ.

- Ну... Ти даси мені прочитати повість повністю? І… пиши далі… – Лера встала з крісла і підійшла до Михайла. – Пиши, будь ласка, … інші твори. Адже ти письменник! Звичайно, якісь негаразди затьмарили твою душу, але... щось гарне і зворушливе збереглося. У нас у школі висить плакат: «Твори, вигадуй, пробуй». Потрібно творити!

Лера говорила вперше серйозно, по-дорослому і так зворушливо, що в Михайла потеплішало на душі і на радощах він обійняв дівчину.

Він зробив це на хвилі ніжності та вдячності.  І раптом дівчина міцно  поцілувала його.

Михайло був вже не в силах стримувати себе, він відпустив на волю свої почуття, які до того тримав у зашморгу. 

Він покривав поцілунками миле личко дівчини, її блакитні, наче літнє небо, очі. Цілував повільно і солодко, ніби білі пелюстки квітучої вишні покривали земне лоно під подихом вітерця.

Лера нізащо не хотіла йти, тому трапилося те, що давно вже мало статися, коли молоді солодкі перса дівчини ще пружні і голубливі, коли її стегна, подібні до персиків, округлі гнучкі й витончені, а ніжне лоно внизу чаші живота – це ніби квітка, що жадає поливу і дбайливого лагідного піклування.

Лише вранці вона стала на світлі, трохи соромлячись своєї наготи. Він встиг окинути оком і насолодитися її дівочою фігурою, досконалою, немов вигини пісочного годинника, помилувався її ліпними ніжними сідницями... Але лише на якусь мить, бо вона швидко накинула плаття.

Ранок був свіжий і яскравий, ніби хтось невидимий хлюпнув нових фарб у їхнє життя. Купол фіранки хлюпав під вітром.

Раптом з'явилося відчуття осмисленого та прекрасного життя, якого не було доти.