Читати книгу - "Вітька Гоцул і сільські витівки, Картава Ната"

- Я вже суп варити закінчила, а ти що, без обіду залишишся? А ну впусти мене всередину!

Цей аргумент був важливіший за будь-які покарання. Вітька не міг встояти перед бабусиним супом. Тому, після короткого внутрішнього діалогу, він повільно відкрив двері і визирнув у двір.

- Ну, добре, бабо, ви тільки шуфлю залиште на дворі, -хитро примружив очі Вітька. - Ага, тільки на хвилинку, - всміхнулася бабуся, ставлячи шуфлю у куток.

- Ходім за стіл, і розкажи мені, що це ти сьогодні таке придумав.

Суп парував на столі, і Вітька, присівши на лавку, почав розповідати бабусі про те, як вони з друзями вирішили стати собачими гонщиками, як у фільмі який він недавно дивився з друзями. Бабуся слухала, періодично хитала головою, але видно було, що її серце м'якшало від цих історій. Вона любила свого онука і знала, що хоч він і розбишака, але в ньому завжди було щось світле й добре.

- От, Вітько, ти б краще допоміг мені по господарству, замість цих своїх витівок, - казала вона, але з її тону Вітька розумів, що все обійдеться лише легкими нотаціями.

 Після того, як вони разом поїли, бабуся вигнала Вітька з хати, наказавши йому піти подивитися, чи все в порядку з його друзями та тими нещасними собаками.

- Та йди вже, але щоб більше я тих собак прив'язаними до саней не бачила! - додала вона вже з порогу, махаючи рукою. Вітька йшов по снігу, подумки будуючи свій наступний план. Ну, бабця сьогодні не накрутила йому вуха так сильно, як він боявся. Це вже було перемогою. Але ще була ціла купа снігу і ціла зграя друзів, з якими потрібно було щось придумати на залишок дня.

Друзі чекали його біля того самого дуба, до якого вони повернулися після доганялок Вітьки від бабусі. Лейк і Бім виглядали втомленими, а Рябчик знову намагався втекти.

- Ну що, ти живий?-запитав Дімка, сміючись.

- Живий! - гордо відповів Вітька.

- Бабця мене не насварила, щей супом нагодувала.

- А що далі будемо робити? Гонки закінчились? -запитав Мішка, невпевнено дивлячись на собак. Вітька задумався. Його очі забігали навколо, ніби щось шукаючи.

-Знаєте що? - почав він із тією ж хитринкою в очах.- Може, ми побудуємо собі снігову фортецю? І будемо охороняти село від розбійників!

Хлопці одразу зацікавилися новим планом. Побудова снігової фортеці була справжнім викликом, особливо після стількох снігопадів.