Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Врятувати Старий Новий Рік, Герцог Фламберг"

— Обережно! Льодова пастка!

Під ногами Вогника тріснула крига, і він ледь не провалився в глибоку тріщину. Мявчик встиг схопити його за лапу і витягнути назад.

— Дякую, Мявчику! — сказав Вогник, тремтячи від переляку. — Я ледь не провалився!

— Будь обережнішим, Вогнику, — сказала Муся. — Тут багато небезпек.

— Я буду обережний, — пообіцяв Вогник.

Вони продовжили свій шлях, уважно дивлячись під ноги. Шапка бурчала щось про небезпечні подорожі та необхідність залишатися вдома, але ніхто не звертав на неї уваги.

Нарешті вони дійшли до кінця лабіринту. Перед ними відкрився вид на величезний крижаний замок, що височів на скелі. Замок був оточений сніговою бурею, і його вежі губилися в хмарах.

— Ось він, Замок Злого Критика, — сказала Джуні. — Амулет невидимості знаходиться десь всередині.

— Але як нам туди потрапити? — запитала Муся. — Навколо ж буря.

— Я спробую її зупинити, — сказала Джуні.

Вона підняла свою чарівну палицю і почала чаклувати. Буря поступово вщухла, сніг перестав падати, і вітер стих.

— Ось і все, — сказала Джуні. — Тепер ми можемо увійти.

Вони підійшли до воріт замку. Ворота були зачинені, і на них висів величезний льодовий замок.

— Як же нам їх відкрити? — запитав Вогник.

— Залиште це мені, — сказав Мявчик.

Він дістав кришталевий меч і вдарив ним по замку. Замок розколовся на дрібні шматочки, і ворота відчинилися.

— Ось це так! — вигукнув Вогник. — Цей меч просто чудовий!

Вони увійшли до замку. Всередині було темно і холодно. З стін звисали крижані бурульки, а підлога була вкрита товстим шаром снігу. Здавалося, що в замку давно ніхто не живе.

— Де ж нам шукати амулет? — запитала Муся, озираючись навколо.

— Я відчуваю його магію, — сказала Джуні. — Він десь нагорі, в головній вежі.

Вони почали підніматися сходами на верхній поверх. Сходи були вузькими і слизькими, і герої ледь не падали, чіпляючись один за одного. Шапка постійно бурчала і скаржилася, що її зараз знудить від такого підйому.

Нарешті вони дійшли до головної вежі. Там, на кришталевому столі, лежав амулет невидимості. Він був невеликим, але випромінював яскраве магічне сяйво.

— Ось він! — вигукнув Мявчик. — Амулет невидимості!

Але раптом з тіні з'явився сніговий дракон. Він був величезним, з крижаними лусочками та гострими кігтями. Його очі горіли злістю, а з пащі виривалося холодне полум'я.

— Хто посмів порушити спокій Замку Злого Критика? — прогарчав дракон. — Я — охоронець амулета невидимості, і я не дозволю вам його забрати!

— Ану, забирайся звідси, ящере! — гаркнула Шапка. — Не бачиш, ми зайняті!

Дракон здивовано подивився на Шапку, а потім зареготав.

— Що це ще за говоряча ганчірка? — спитав він. — Ти мене не сміши!

— Я тобі не ганчірка! — обурилася Шапка. — Я — чарівна шапка, і я можу перетворити тебе на льодяник!

— Ха-ха-ха! — знову зареготав дракон. — Ну спробуй!

Шапка зібралася з духом і почала чаклувати. Вона вимовила кілька невідомих слів, і з її помпона вилетіла сніжка, що влучила дракону прямо в ніс. Дракон чхнув, і з його ніздрів вилетіли дві крижані бурульки.

— Що це було? — здивовано спитав дракон, тираючи ніс лапою.

— Це — попередження, — сказала Шапка. — Краще тобі забиратися звідси, поки я не розсердилася по-справжньому.

Дракон загарчав, але потім передумав нападати. Він побачив, що герої озброєні кришталевим мечем і льодовим щитом, і зрозумів, що йому їх не перемогти.

— Ну добре, добре, — пробурчав він. — Забирайте свій амулет. Він мені все одно не потрібний.

Він розвернувся і пішов геть, бурмочучи собі під ніс про нахабних котів, драконів і говорячі шапки.

Герої підійшли до столу і взяли амулет невидимості. Він був теплим на дотик і пульсував магічною енергією. Вогник відчув, як амулет наповнює його силою та впевненістю.

— Нарешті ми зібрали всі артефакти! — вигукнув він. — Тепер ми точно переможемо Муну!

— Так, настав час вирішальної битви! — сказав Мявчик, міцно стискаючи кришталевий меч. — Ходімо до фортеці Муни!

Вони вирушили в дорогу. Фортеця Муни знаходилася на вершині найвищої гори в зимовому світі. Шлях туди був важким, нудним і небезпечним. У котів позамерзали лапку, а Вогник з сумом дивився на свій хвіст. Нарешті вони дійшли до фортеці. Вона була збудована з льоду та каменю, і її стіни були вкриті товстим шаром снігу. З вікон фортеці визирали снігові монстри, а біля воріт стояли льодові велетні, озброєні булавами.

— Як же нам туди потрапити? — запитала Муся, розглядаючи охоронців.

— Я знаю секретний хід, — сказала Джуні. — Ходімо за мною.

Вона провела їх до задньої стіни фортеці, де був прихований маленький вхід. Вони пролізли в нього і опинилися всередині фортеці.

 У фортеці було темно і холодно. З стін звисали крижані бурульки, а підлога була вкрита товстим шаром снігу. Здавалося, що в фортеці нікого немає.

 — Де ж Муна? — запитав Мявчик, озираючись навколо.

 — Вона, мабуть, в головній залі, — відповіла Джуні. — Ходімо туди.

 Вони рушили довгим коридором, обережно ступаючи по слизькій підлозі. Раптом вони почули голос Муни.

 — Хто там шастає по моїй фортеці? — запитала вона гнівно.

 — Це ми! — вигукнув Мявчик. — Ми прийшли забрати кришталеву сніжинку!

 — Ви? — Муна засміялася. — Ви думаєте, що можете перемогти мене? Я — володарка зимового світу!

 Вона вийшла з тіні, і герої побачили її. Муна була величезною білою ведмедицею з гострими кігтями і зубами. Її очі горіли злістю, а з пащі виривалося холодне повітря.

 — Ну що ж, — сказала Муна. — Якщо ви так хочете померти, я вам в цьому допоможу!