Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

Ми, напевно, дарма не викликали поліцію, бо ця людина, котра приходила за колтами (а я впевнена була, що це той злодій!) мене турбувала. Тим більше, я не бачила, де знаходилися ті чоловіки, котрі були за столом, а отже, це міг бути один із них. Знати, що один із гостей може бути злочинцем, було нестерпно. Я вирішила, що коли будемо лягати спати, то взяти з собою якусь палку чи лопату, чи ще щось… Потім раптом згадала, що в мене на дні сумочки десь валявся газовий балончик. Треба буде його дістати і покласти під подушку. На всяк випадок.

Звичайно, це було б смішно, якби справді не було трохи страшно. Але поряд у кімнаті спатиме Максим, і мені вже було спокійніше. Я завжди могла його покликати…

- Не подобається мені цей злодій і ця пригода, - похитав головою Євген, дивлячись вслід Рестові. Той пішов до столу, сів там і почав наливати у склянку вино. - Дивний злодій. Не дочекався, коли всі розійдуться по своїх місцях, заснуть, а поліз просто під час того, коли у дворі було повно людей…

Чоловік ще раз зважив у руці статуетку, і теж пішов у бік столу в саду.

- Ти подумай, Олю, - підступивши ближче до дівчини, не полишав спроб Сергій позалицятися до дівчини, - ми могли б лягти спати поруч. У літній кухні. Я Євгена відішлю в коридор на підлогу. Постелимо там щось. А я тебе захищатиму всю ніч від злодіїв і нападників! - він підморгнув.

- Ні, дякую! - пирхнула дівчина. - Це ти свою редакторку захищай, може, вона цього потребує, а мені й самій добре! У хату ніхто, я думаю, вже не полізе. Максим добре сполохав того злодія, чи хто там був! Ходімте, ще чогось вип'ємо чи поїмо, хто хоче, та й спати вже пора! - вона зиркнула на екран смартфона. - Початок першої! А я збиралася завтра додому їхати. Тепер невідомо, чи зранку прокинуся вчасно. Я така сова!

Дівчина пройшла повз Сергія, і той поплівся за нею, знову жартуючи та підбиваючи клинці.

- Боюсь, Рест щось задумав, - раптом промовив мені Максим. - Будь обережна. Він хоч і нервував, і злився, але стримував себе, я помітив. Коли будеш виходити вночі з хати, наприклад, до туалету, то буди мене! Я тебе проведу… А взагалі, це пропонував Сергій Олі, а я тобі можу теж… Ти.., - Максим пригорнув мене до себе і коротко поцілував у губи. - Ти можеш спати зі мною. У спальні. Тоді точно я всю ніч буду поруч… І я… Я буду чемним… Не розпускатиму рук…

- Дякую, Максе, - посміхнулась я і поцілувала його у відповідь так само похапцем, але мені хотілося відчути його губи, потім відповіла. - Але я… Я краще поки що спатиму в залі. Не лишати ж Олю одну. Бо, думаю, вона не піддасться на вмовляння Сергія. Не така вона дівчина. Та й я все одно буду поруч! У сусідній кімнаті. Ходімо й справді вип'ємо ти вина, я компоту, та вже й спатимемо…

Ми так і підійшли до столу, взявшись за руки, і всі бачили, що ми ідемо разом із Максимом, що я вже зробила вибір. І хоч мені було трохи ніяково, але й дуже приємно. Хотіла, щоб всі знали, що я з Максом, що він мій хлопець, мій чоловік…

Рест, побачивши нас так демонстративно разом, спохмурнів, але нічого не сказав. Натомість Євген промовив, наче жирну лінію або остаточні підсумки підвів під моїм невдалим (чи навпаки, вдалим, це як подивитися!) відбором женихів: 

- О, то ви вже парочка! Максим і Марта! Звучить! - чоловік зовсім не сумував через це. - Шкода, що випробування вже закінчилися. Мені тут, в селі, сподобалося: свіже повітря, річка, собачку половили, рибу половили. Давно я так активно не рухався й емоційно не відпочивав.

- Якщо хочете, можете залишитися ще на кілька днів, - запропонувала я. - Зараз літо, з ночівлею проблем не буде. Літня кухня у вашому розпорядженні. Та й риболовні снасті у вас вже є. Половите ще рибу, позасмагаєте…

- Дякую за пропозицію, - кивнув Євген. - Я можу зловити вас на слові! - він розсміявся. - Напевно, вже зловив.

- До речі, - запитала я, всідаючись знову за стіл біля Максима, але вже з іншого боку, щоб не знаходитися біля Реста. - Я коли почула крики та гупання біля вікна, коли Максим там розбирався з тим злодієм, то не бачила нікого за столом, крім Олі. Просто подумала про це недавно. Може, це зробив хтось із вас? - я обвела чоловіків за столом поглядом. 

- Зробив що? - спитав розсіяно Сергій, бо якраз щось там робив у своєму смартфоні.

- Заліз у хату, а потім, втікаючи, вдарив Максима по голові! - зважилась озвучити я те, про що думала.

- Навіщо? - здивувався Сергій і підняв голову від телефону. - Хіба що, щоб прибрати конкурента у твоїх випробуваннях, Марто. А от в хату лізти навіщо? Я міг би зайти туди через двері, якби хотів, хіба ні? Я в той час відійшов у літню кухню. Там лишив рюкзак. Тому пішов туди й шукав павербанк, бо телефон розрядився, - Сергій вказав на павербанк, котрий і справді лежав поруч на столі. - Почув крики, прибіг - а тут вже все сталося… Я точно не лупив тебе, Максе, по голові. Та й я радий, що випробування ці завершилися. Вибач, Марто, але я передумав з тобою одружуватися… Гм. В мене з'явилися більш перспективні і дуже симпатичні плани, - він зиркнув на Олю, а та почервоніла. 

Він знизав плечима і знову втупився в смартфон. 

А от Рест із Сергієм мовчали. Правда, допивши вино з келиха, Рест проговорив:

- Дурне випробування. Я з самого початку казав тобі, не роби цього, Марто. І мені зовсім ніякої потреби не було лізти у вашу хату! Я ходив у кущі, а точніше, шукав вбиральню, плюнув і не дійшов, - він оскалився. - Мені, на відміну від Євгена, село не дуже до вподоби. Блага цивілізації його, як я бачу, оминули…