Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

– Часом не через твій зв'язок з перевертнем?

Вартовій спочатку захотілося його вдарити, але вона почула тригерне слово, тож настрій скотився ще нижче:

– Можливо й через мій зв'язок, проте не з перевертнем.

Ігнат став серйозним і знизав бровою, явно не розуміючи, про що йдеться.

– Скажи, тобі відомо щось про зв'язок вартових? Вони всі – прямо на коханців перетворюються?

Ігнат задумливо видихнув:

– Та відомо те, що й іншим, що й тобі, гадаю. За часів мого становлення вартовим, була одна пара пов’язаних між собою. Вони дійсно кохали один одного, хоча до виникнення зв’язку там вирували такі пристрасті, що ті не завжди й віталися. Але ж кохання – це чудово, Аріадно. Тим паче ти справді думала, що зможеш створити міцний союз разом з перевертнем? Ви ж зовсім різні.

– А твої оці знайомі – хіба однаковими були? Чого вони тоді так сварилися, поки не стали пов’язаними, раз однакові?

Ігнат легенько усміхнувся:

– Ти дещо неправильно сприймаєш «однаковість». Річ не в тотожному характері чи вподобаннях, є інші важливі деталі, що об’єднують.

– Наприклад?

– Наприклад, мить смерті. Обох вартових з тієї пари несправедливо вбили в їхніх минулих життях.

– А щоб його… – Аріадна ще дужче похнюпила носа, бо і тут у неї з Іваном все сходилося. – Слухай, а можна якось відмовитись від того зв’язку? Куди взагалі ці твої знайомі поділися?

– Стали провідниками й живуть серед людей.

– А чому так?

– Бо в них народилася дитина, Аріадно. Не всі можуть залишатись вартовими, коли справа доходить до дитини й безпеки, ти ж знаєш.

Вона ледь повітрям не вдавилася, але вчасно опанувала себе:

– Так, знаю. Дякую за інфу, – Аріадна вже шкодувала, що запитала, бо чим далі в ліс – тим більше дров. Вона повільно покрокувала до себе, провертаючи все промовлене Ігнатом по десять разів у своїй голові. Дитина… Йосип голий! В них народилася дитина! А якщо Лад таки має рацію про неї та Степового? Що? Незабаром очікувати маленького слідчого в сорочці й з пістолетом?

Несподівано у двері кілька раз хаотично постукали, а потім вони відчинились, хоч Аріадна не встигла й запросити. На порозі з’явилася наполохана Марія, що ледь не задихалась.

– Що? Щось сталося? – вартова миттєво запідозрила не те. – Щось з Іваном?

У провідниці змокріли очі:

– Він – зник, Аріадно…

– Тобто, він – зник?

– Ми пішли до Іринея, але шляхом зустріли Олексу, хлопці трохи не порозумілися, тож ми проґавили, коли нас застав туман, і…

– Почекай, – в Аріадни спиною промайнув холод. – Тобто Олекса – теж зник?!

Марія стала ще блідішою, ніж була:

– Так, Аріадно, вони зникли обидва…