Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

- Так, я....я вже здав цінності, - белькотів Заржицький.

- Здали, та не все... Дивно, адже ви християни, віруючі, а богоугодну справу зробити не можете....

В цей час чекісти виявили під кахлем за картиною скриньку, висипали цінності на стіл.

Барбара ойкнула, Заржицький заціпенів.

- Ну, ось, - спокійно сказав чоловік у шинелі. – А ви кажете - немає. Доведеться ділитися!

Він рішуче підвівся, сказавши старшому співробітникові:

- Зробите опис, акт, все, як годиться. А ви збирайтеся!

- Як збиратися? Куди, за що? - схвильовано запитувала почервоніла Барбара.

- Збирайтеся, збирайтеся. У вашому будинку розмістимо три сім'ї робітників.

- А як же мій син, мій Аркаша? – тремтячи, спитав Заржицький.

Чоловік в шинелі відповів:

- Про хлопця не турбуйтеся. Про нього ми подбаємо. Він ще не втрачений для майбутнього...

***

Книга захопила Діну... Тільки тепер, читаючи, вона почала розуміти, чому книга не перевидавалася, адже батько писав про українське дворянство, про його долі після революції. Доля Наталії Черкасової, дівчини широко освіченої, вільнодумної та розкутої, показана на тлі драматичних подій революції.

Прийшла нова влада. Сім'я емігрувати не встигла. Наталя йде працювати вчителькою. Згодом їй зустрічається Аркадій Заржицький, чекіст. Він із родини польських дворян Заржицьких. Незважаючи на різні погляди, серцю не накажеш – вони покохали одне одного. У романі було добре показано зіткнення двох культур, протилежних світоглядів. Наталя вперта, вона не може терпіти аскетизм і самозречення чоловіка, його шалену відданість справі революції, а Аркадій вважав життя в сім'ї порожнім міщанським болотом, що обмежує особистість. Наталя прагнути довести, що вона та їхній світ і є щастя. Зіткнення характерів призвело до спалаху, сварки. Наталя покидає будинок, і під снігопадом, поспішає, куди очі дивляться. Ноги призводять до річки. Наталя у розпачі стоїть на мосту, бачить ополонку. Раптом чути тріск - річка пішла, почався льодохід. Автор залишає свою героїню перед вибором – накласти на себе руки або почати життя заново.

Книга схвилювала Діну. Більше книг батька вона не знала, мабуть їх і не було…

 І ось на комсомольських зборах, присвячених Праченкову, вона дізнається про твір Старицького «Онук сталевара». Що це за Старицький? Однофамілець її зниклого батька? Напевно, треба знайти цю книгу. Можливо там є інформація про автора. Здавалося, найпростіше знайти старшого викладача Гудиму і попросити в нього книжку. Але цього Діна ніколи не зробить. Гудиму вона недолюблювала і не дуже з ним ладнала в плані громадських справ. Ні, краще – до книгарні чи бібліотеки.

Кирпата бібліотекарка насамперед винесли їй збірку п'єс класика українського театру ХІХ століття М. П. Старицького та його роман «Перед бурею».

- Ні, я маю на увазі іншого Старицького, - пояснила Діна. - Що ви мені підсунули якусь старовину!

- Дівчино, ви самі просили Старицького! – трохи розсердилася бібліотекарка.

Діна вирішила трохи пом'якшитися.

 - Старицького - сучасного автора. Наприклад, він написав оповідання «Онук сталевара».

- Ну, так одразу б й сказали. Вам певно потрібен Михайло Олексійович Старицький?

- Так... Михайло Олексійович, - сказала похмура Діна, згадуючи на ходу, як звали її діда по батьківській лінії. Здається, Олексієм. Дивовижний збіг - і чоловік її теж Олексій! Легко запам'ятати таку деталь!

Кирпата бібліотекарка зникає за шафами і повертається з якоюсь книжкою.

- Ось. Зараз в наявності лише «Фронтові нариси».

Вона виклала перед Діною тоненьку книжечку. На обкладинці зображено червоноармійця з біноклем, поряд із ним собака, дуже схожий на знаменитого Інгуса – службового пса прикордонника Карацупи.

- Братимете? – запитала кирпата, підсовуючи формуляр.

- Так, братиму. А які інші книжки є цього письменника?

Тяжко зітхнувши, кирпата відклала формуляр й почала ритися в картотеці.

- Ну от. «Промінь смерті чи дорога в пекло» Ця зараз на руках. Є ще оповідання у журналі «Вітчизна». Його можу дати лише на читальну залу...

- Добре, дякую. Тоді дайте мені цей журнал...

***

Діна вийшла з бібліотеки трохи приголомшена. В голові був сумбур, і вона пішла прогулятися у сквер, де дерева тихо хитали золотими головами. Поступово величний спокій світу і неба привів її до тями. Сівши на лаву, вона стала механічно почала перебирати опале канаркове листя і набула здатності збирати воєдино спостереження і думки.

У читальному залі вона проглянула оповідання «Онук сталевара». Якщо чесно, вона не впізнала руку свого батька! Це був зовсім інший стиль написання, простіший і легший, ніж той, до якого вона звикла, читаючи роман «Льодохід».

Крім цього, вона переглянула підшивку «Літературної газети». Їй вдалося знайти фото з письменницького форуму. Там у президії, серед інших представників письменницького цеху, сиділа людина, позначена як Михайло Старицький. У цій людині упізнати батька Діні було дуже важко. Щоправда, фотографія в газеті була дуже нечітка.