Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

Скинь одяг свій, блідий, зеленкуватий,

Що лиш весталкам личить. Скинь скоріш!

Володарка душі, моя кохана!

Якби вона про це хоча би знала!

…З її рум'янцем поруч бліднуть зорі,

Як блідне свічка у промінні сонця.

Коли б очам знайшлося місце в небі,

Потоки світла затопили б світ

І, день зустрівши, заспівали б птахи…

Ось щічкою торкнулася руки…

О, чом же я не рукавичка з неї?

Її щока торкнулась би мене!

*(В Шекспір. «Ромео і Джельєтта». Переклад О. Грязнова).

Подивившись виставу, Діна зрозуміла, що забути не зможе чарівного юнака. Коли театр поїхав із гастролями, Олексій писав їй із Чернігова:

«Мила Діно, якщо вам до вподоби моє мистецтво, і ви цінуєте нашу дружбу – приїжджайте до мене сюди на прем'єру».

Діна наважилася приїхати і назавжди віддала йому своє серце, як Джульєтта з п'єси Шекспіра.

...Ще підлітком Діна стала цікавитися своїм родоводом. Поступово в ній запалала ідея побільше дізнатися про свого тата.

Багато разів вона розглядала нечисленні його фотографії, намагаючись вловити в собі знайомі риси, але ні – вона пішла з азербайджанської гілки і була дуже схожа на маму.

 У студентські роки вона вирішила прочитати роман батька «Льодохід». В бібліотеках у ті часи знайти книгу було неможливо, оскільки з 1927 року роман не перевидавався.

Але в домашній бібліотечці книга знайшлася. І ось вона відкрила потерту книгу із зображенням на обкладинці якоїсь ошатної дівчини та похмурого чоловіка в шкірянці і взялася за читання.

***

Михайло Старицький

Льодохід

Розділ 1. Обшук

Туманним і сірим осіннім днем 1921 року в квартирі Заржицьких заторохкотів дзвоник.

Костянтин Заржицький, давно чекаючи візиту непроханих гостей, швидко звелів своїй дружині Барбарі заховати скриньку з цінностями в спеціально приготовлену нішу, а зверху повісити картину. Це зайняло кілька хвилин.

Дзвіночок продовжував торохтіти нервово і наполегливо.

Заржицький дав знак розгубленій прислужниці  відчинити двері.

Люди в шкірянках і шинелях пред'явили мандати представників нової влади і постанову про вилучення цінностей у буржуазії.

Заржицький, стримуючи себе, пояснив, що у нього давно вже нічого немає. ЧК усе вилучило при обшуку, ще в дев'ятнадцятому році. Але четверо чекістів вже розійшлися по кімнатах, відкриваючи шухляди серванта, оглядаючи сейф, обшукуючи комод, простукуючи стіни і підлогу.

Один із чекістів поставив посередині кімнати віденський стілець. З передпокою до світлиці ступив невидимий досі високий і широкоплечий чоловік у шинелі. Його худорляве, покрите зморшками обличчя прикрашала гостра борідка.

Заскрипівши стільцем, він неспішно озирнувся, вийняв портсигар й запалив цигарку.

«Схожий на Дон Кіхота», - мимоволі подумав Аркадій, син Костянтина Заржицького.  Він був трохи наляканий обшуком, але згодом почав спостерігати за тим, що коється, з якоюсь дивною цікавістю. Останнім часом у нього в душі наростало розчарування їхнім життям, кортіло щось радикально змінити. Але що і як? Досі вони бігали, крутились, намагаючись заробити якісь гроші і якось вижити в тих умовах, що склалися.

«Нова влада прийшла надовго», - думав Аркадій. «Потрібно рахуватися з нею».

Вони, поляки за національністю, хотіли повернутися на батьківщину, але там ще недавно йшли бої між червоними та польською армією. Це ускладнювало еміграцію.

Чоловік в шинелі з гострою борідкою курив, дивлячись кудись убік, поринувши в свої думки, а потім, ніби прокинувшись, або відчувши погляд, зненацька різко глянув на Аркадія, від чого той аж здригнувся.

- Син? – запитав Заржицкого – старшого чоловік у шинелі.

- Так, це мій син Аркадій. І хочу сказати, що він, як громадянин радянського держави теж гідний хорошого життя. А ви зараз прирікаєте хлопця на голод і злидні. Про собі й дружину я вже й не кажу.

Чоловік в шинелі помовчав, потім тихо запитав:

- А ви ж з купців, Костянтине Аполлоновичу, чи не так?

- Так, я купець, ну то й що ж....

-  Хутром торгували, - перебив його чоловік у шинелі.

- Було діло, ще за царя - батюшки, що ж у цьому злочинного (в цей час Барбара смикнула свого мужа за рукав, що б не говорив зайвого).

Чоловік в шинелі, подумавши, сказав тихо:

- Ви що, не знаєте, який голод зараз в Росії? І епідемії… Охоплено багато районів. А хто призвів людей до такого голоду, знаєте? Ваш цар - батюшка й призвів. Росія устряла в імперіалістичну війну – тисячі вбитих і поранених, криза, голод. Ми прийшли до влади в сімнадцятому, будуємо державу робітників і селян, уперше в світі. І хто нам заважає? Ось такі як ви, білі, та ваші друзі – інтервенти. А зараз, коли країна зруйнована, голод, холод, ви ховаєте цінності, на які ми можемо придбати хліб та медикаменти за кордоном.