Читати книгу - "Дорога до серця. Вітер карбує , Гриць Янківська "

Я зберігаю для нього в покутті чарівну клітку.
Довго плела її з грубих лозинок чужої віри,
так вони кажуть, в мою п'янку, нерозкриту квітку.
Та завеликими є для страху в плетінні діри.

Страх і сьогодні навідатись має о мить на першу,
я назначала йому побачення, мов коханцю.
Знаю, очікує мало, втім – я себе перевершу,
вже ось рощу троянди у грудях своєму бранцю.
25.03.2021

Не бригантина

Перекроєні сни, перелатані все доношую,
з полотна найдорожчого, з яву та денних пошуків.
Я старалася змалечку завжди бути хорошою,
та виходила за краї чи доріг, а чи зошитів
і робилася в тому старанні щоразу тоншою.

А полотна життя наді мною пнулись вітрилами,
повні дужого подуву мрій та щирого подиву.
Я білішала з ними, сповнялася з ними силами,
мов припливи – долала я кожну наступну сходину
до відкритого простору дій, що за небосхилами.

І щоночі, розплющивши очі, так ясно бачила,
як з грудей мені щогли стримлять, як вузли затягнуті,
як з гойданням вітрил то зникала, то знов маячила
найпалкіша зоря, звана Сонцем, і всі осягнуті
в сонці прояви зла – звільнялися від звинувачення.

Я була гостроверхою вільною бригантиною.
Я пливла, напоумлена вітром, сповита маревом.
І пророчили хвилі величність мені латиною.
Ще окіл не стискав мене туго – тягнувся чарами.
Світ на мене був зшитим, а я в нім була дитиною.
31.03.2021

Перші грози

Небо розтяли
перші грози.
Мамо,
знайдеш мене, де й покинула.
Крокусів скуті пелюстки
поснули,
либонь нездужали.
Друга весна самотництва,
сьома – війни.
Квітень.
Віддаль гримить.
Віддаль – стинають квіти.
Віддаль – шаленими бджолами кулі – в груди.
Перші грози...
Ні, не забудемо!
"Лий, зливо, лий!"
І навряд чи я буду тим...
Але ким я була?
Де і колись – знаходжу
перші блискавки.
Де і торік – вичікую
зцілення.

Небо, нащо тобі війна?
Мамо, нащо тобі очищення?
Злива зла.
02.04.2021

Кроку немає

Стоп! Кроку немає більше. Перше кліше
шляху пунктиром прострочено для нащадків.
Ми тут ходили подавно, тепер – cherchez.
Ми в порядку.

Ми тут ходили під крилами. Вічність – жарт.
Сивими пасмами грає етюд в волоссі.
Кроку немає й направду – це перший фарт
в грі у осінь.
Стоп!
15.06.2021

Горошина

Перекочувати на долоні пророслу горошину,
аж доки вона не зачепиться корінцем
за одну зі змінених в часі ліній:
долі, життя, серця...
Вибір найменшої
стане між нас єдиним.
Поміж нею і мною
не залишиться таємниць.

Перекочувати, допоки
не зламаю у ній те,
що носить початок майбутнього.

На полях посічених
не чекають сходу.
17.08.2021

Старі вірші

Коли він нарешті щасливий,
коли вона врешті вільна –
здається таким неможливим
читати старі вірші.

Та зрідка заходять зливи.
Як мокра сорочка натільна,
прилипнуть вірші зрадливо
до неї в думок глуші.

І буде їх спершу мнути,
відтягувати від шкіри,
викручувати до болю
зябке і скоцюрбле "я",

аж раптом візьмуться діри.
Оголюй себе, оголюй,
отам витирай пробіли,
де в краплях – його ім'я!

Навчи її, зливо, чути!

А згодом нага і вільна
вдягнеться, гучна, бо вільна,
натільно своїй душі.
14.09.2021

Зрячість це

Не бачити берегів
на які ти виходиш,
омившися від байдужості,
та глибоко ставиш перший слід
на нових пісках,
руйнуючи гладь.
Не бачити заново сповненого жаги того,
хто випив увесь океан,
званий дружбою,
та так і не освіжив гарячої душі хопчика,
що, одиноко ганяючись за тінями,
падав повз
холодні обійми матері.
Не бачити, як
затоплюєш сушу,
звану довірою,
і мертвою рибою одаровуєш за любов
сипку, як пісок.
17.09.2021

Як полюбити котів

День, як риба у океані, глибоководна –
пливе швидко, та не помітно оку,
не виляє хвостом.
Коли ти приходиш до мене хитра й голодна –
відчуваю себе котом.
Ти корислива і непомірно багатодітна.
Мімікрія тебе затягує у асфальт.
Ну а я – вся така висока і непривітна
не ведуся на твій бездоганний альт.
Так вже склалося, ми булькочемо в череві тої риби,
як відірвані органи. Всесвіт – як під орга́н,
в м'якість часу і простору пнуться колючі глиби.
День між рибами – та, котра зветься катран.
Хижий день, 
тому тут немає ні добрих, ані сторонніх, 
на цих сходах є тільки наш вибір сюди прийти.
Як розпочати любити? – 
Магазин навпроти. Молоко за тридцять.
Набридли голодні коти.
21.09.2021

Осіння сучукрліт

Вітряний день. Вистрільний. Так, прекрасний!
Здуй мене, вітре, геть!
Де мені, вітре, смерть?
Власне,
необережна, не зацікавлена і те пе –
кого гребе?
Калюжний день.
Лужний, еге ж, не масляний.
Кинь мене між калюж,
будуть замісто руж.
Що нам до стужі, дню? На вітамінах же ж!
Виграшний день, 
амбівертний, так мовити би.
Небо – гуаш, замастилася.
Люди – гриби,
душаться в хвойних оліях, ефірних, як під кущем.
Вічно не в ногу з часом,
лишуся із дощем.
24.09.2021

Мої вірші та клен навпроти вікон

Мої вірші та клен навпроти вікон
залишаться зі мною, ну а ти
за жовтень підеш гарним чоловіком,
листком кленовим, вісником сльоти.

Та не турбує шлях твій в непогоду,
бо, кажуть, добре – де немає нас.
Турбує, що всипає митей вроду
під ноги людству злий прагматик час.

Що вже між нами тиша не повстане,
велична, наче вирішальний бій,
що не потішить день знайомим станом,
лінивим тоном, пеленою вій.