Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

- Яка цікава собачка! Розумниця! Це... е-е-е-е... яка порода?

– Не бачите? Мальтійська болонка, - недбало пробелькотіла дівчина, невдоволено блиснувши зеленим оком.

- Спритна та... добра.

- Що треба? - наморщивши лоба запитала дівчина. - Я не знайомлюся...

- А ось ви... якраз … не дуже добра. Адже я до вас з усією душею.

- Знаю як з усією душею! Спочатку розбестите душу, а потім плюнете в неї! – різко відповіла дівчина.

- Ну, це від людини залежить, погодьтеся. Втім, мені потрібний хазяїн собаки.

- Я хазяйка! – кинула дівчина, покликала собаку і обернулася спиною, щоб йти.

Але Величко перебіг їй дорогу і загородив шлях між двома березами.

- У чому річ? – сердито спитала дівчина.

- Стривайте, - він узяв її за руку, але вона вирвала руку.

- Що за хамство! Дайте пройти!

- Повторюю, мені потрібний хазяїн собаки. Тобто… Марат!

- Марата шукайте у Марата!

- Ні, Лізо… Так справа не піде! – сказав Величко.

- Звідки ти знаєш мене? Хто ти такий? Чого лізеш?

- О! Отже… ми вже на «ти»? Приємно! Хто я? Ну…Скажімо … знайомий Марата. Він мені заборгував!

- Я за нього розплачуватись не збираюся! – випалила Ліза.

- Ну от! Не збираюся… Тим паче, Єлизавето, … ти маєш сказати, де його шукати.

- Вдома...

- Не треба брехати! Тьху! Соромно! Його … у квартирі немає, ти це знаєш! Він тобі собаку залишив, сам… поїхав. Скажи, де його шукати – та йди на всі чотири сторони...

- Дивний ти якийсь! - зітхнула Ліза - Звідки я знаю? Здається він собі нову кралю завів, але я її не знаю... Може до друга свого Маслова подався? Маслова Сеню знаєш? Дачне селище Кріпач. Там живе… У своєї матері може бути на Жовтневій! А де ще? У Киргиза… Це прізвище таке! Тренер з боксу.

***

Того ж дня невтомний Мирослав Романчук вів бесіди із завідувачем та працівниками магазину «Електротовари».

- Найцікавіше, юначе, - охоче розповідав завмаг, - що я можу розповідати про Сорокіна і позитивне, і негативне. Працівник він непоганий, обізнаний, план виконував. Комсомолець. Людина щира. Але це його захоплення модою, гонка за західним шматтям, перетворювала його на … стилягу. Я йому сто разів робив зауваження, погрожував позбавити премії. Ми навіть хотіли його пропісочити на комсомольських зборах! І пропісочим! Мені не подобаються його підозрілі компанії. Так, випивав, бувало, але це… з-за негараздів на сімейному фронті... Дуже захопливий, нестійкий, гарячий.

- А під підозрілими компаніями, що ви маєте на увазі? – спитав Романчук.

- Так... Ходили тут різні чутки. Випивав, із фірмачами на машині роз'їжджав. Подробиць, на жаль, не знаю...

Подякувавши завідувачу, Романчук узявся розмовляти з іншими працівниками.

Ті теж його характеризували загалом непогано, засуджуючи захоплення «буржуазними штучками...»

Але особливо зацікавила Романчука розповідь електрика Віктора Петрова, людини стриманої, але, мабуть, спостережливої і точної:

- Так, усьому, що розповідали тут про Марека, можна вірити. Але все це без аналізу.

- Тобто?

Петров усміхнувся.

- Усьому є свої причини. Усе не виникає просто так.

– Наприклад?

- Наприклад, із дружиною цією, Лізою, у нього були просто кошмарні стосунки. Скандали щодня! То приносить мало заробітку, то випив зайвого... Можливо, негоже мені було так радити, а значить сім'ю руйнувати, але я все ж таки казав йому: «Та кинь ти її! Це ж не кохання, а пекло якесь!»

- Як у Данте? – посміхнувся Романчук. – Значить, все було так погано?

- Гірше нікуди! – говорив Петров. – А тут з'явилася нова його пасія. Ну, Поліна. Здається прізвище Ващенко. Дівчина гарна, її домагалися багато хлопців. Дивлюся – закохався! Очі горять. Став діставати рідкісні закордонні модні новинки, краще одягатися. Бороду відпустив, мовляв, Поліні подобається. На вченого, інтелектуала схожий...

- Загалом, хотів підкорити красуню різними способами...

- Не те слово! Але підкорити Поліну важко. Дівка вона сильна, з характером, красу свою усвідомлює, користується нею вміло.

- А як виглядає ця Поліна? Невже справді красуня? – поцікавився Романчук.

- Ну, як вам сказати... На перший погляд, така собі міцна селянська зовнішність. Обличчя овальне, очі сині, біляве волосся, груди колесом, пишні стегна. Як-то кажуть, на любителя… Але щось у ній притягує, наче магніт…

У Петрова заблищали очі.

- А може, знаєте адресу, де працює?

- Вона, начебто, працівник пошти. Живе за містом, у власному домі, точно де – не скажу. Я лише двічі бачив її на наших вечірках. Вона знає собі ціну. Марек навіть келих піднімав - я всі скарби світу для тебе добуду!