Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

Щось схоже на співчуття до Реста шкребнулося на самому дні моєї душі, але одразу ж і стихло. Я подумала, що такий тип, як мій колишній, завжди вийде сухим із води і знайде вихід із будь-якої ситуації, вислизне, наче в’юн. Адже він любить лише себе. І себе, рідного, все одно образити не дасть. Якось прилаштується: десь змовчить, десь на своєму настоїть, колись підлеститься, а колись і вдавано розгнівається, - але своє ніколи не упустить…

Вже коли ми з Варварою попрощалися і вона пішла на зупинку тролейбуса, мені хтось зателефонував. Телефон був незнайомий, але почувши чоловічий голос, я дуже зраділа.

- Сергію! Привіт! Рада тебе чути!

- Так само радий! - відгукнувся Сергій. - Ми з Олею дзвонимо тобі, щоб повідомити грандіозну новину! Ми заручилися! 

- Дай, дай сюди телефон! - почула я віддалік щасливий голос Ольги, сестри Максима. - От, ти нетерплячий!

- Хай весь світ знає, що я зустрів найкращу дівчину у світі і ми тепер разом! - промовив весело Сергій і передав телефон Олі.

- Марто, вибач, що потурбували, - вибачливо проговорила дівчина. - Серж щойно зробив мені пропозицію руки й серця, а я погодилася. І він, як божевільний почав обдзвонювати всіх своїх друзів, знайомих, приятелів і розповідати, який він щасливий! Уявляєш, який дурбелик? - Оля весело щебетала, розповідаючи чудову новину. - І ще зараз робить стрім про це просто в прямий ефір! Вимкни! Вимкни зараз же камеру! - закричала вона на Сергія.

Але якось не переконливо, по-доброму, бо й сама, напевно, хотіла, щоб увесь світ знав, що вона зустріла чоловіка, з яким щаслива.

- Марто, а ти як? Я бачила твоє інтерв'ю по телебаченню! Ти суперзірка! А виставка в Парижі - це бомба! Ох, я так тобі дякую, що ти дала мені поштовх змінитися! Без тебе я б не зустріла свого коханого! Але Макс! Марто! Макс їде геть! На п'ять років на роботу в Італію! Його запросили туди після вдалого експерименту в Кипнівці. Уявляєш? Він виграв гранд в якійсь крутій компанії, що вирощує пшеницю. Виявилося, що його досліди демонструють круті показники для цього злаку. Але агрофірма “Флора” оформила також його і своїм співробітником на пів ставки. І він тепер просуватиме її інтереси на міжнародному рівні. Там намічається вже кілька цікавих і прибуткових контрактів, взаємовигідних для України й Італії. Ох, Марто, я не це хотіла тобі розказати! Макс страждає! Він кохає тебе… А ти? Де ти? Чому кинула його? Він же кохає тебе! І ти теж, я ж бачила! Відчувала! Він аж почорнів останнім часом…

- Що? - спитала я обурено. - Я кинула його? З якого дива? Та ми навіть не зустрічалися і не обіцяли нічого одне одному! Ми чужі люди! Це я кинула його?! Він мені ніхто! Як я могла кинути повністю байдужу мені людину? - я аж задихатися почала і кричати в телефон, обурена такими несправедливими звинуваченнями. - Та він взагалі мій квартирант і все! І хай їде у свою Італію! Теж мені, агроном-бандурист! - згадала я Максову “бандуру” на столі у хаті, яку колись боялася. - Чужий! Він мені чужий! Я одразу ж сказала йому, що за нього не піду! І він знав, що не варто до мене лізти! Я взагалі вагітна від іншого! А він… Обіймав, негідник, витирав.., - я заплакала. - Це я його кинула? Чорт забирай твого Максима, Олю. Я ненавиджу його, а ти кажеш, кохаю! - я вже ревіла навзрид.

Зупинилася біля якогось будинку, притулилася до стіни і плакала. Біля ніг бігав схарапуджений Джмелик і співчутливо повискував.

На тому боці телефону все стихло. Оля мовчала. А коли я голосно висякалася, трохи приходячи в себе і витираючи сльози, що градом котилися по щоках, дівчина тихо сказала:

- Він ще у Кипнівці, - і вимкнула зв'язок.

- Не треба мені знати, де він, - прошипіла я в темний телефон. - Навіщо? Хай їде в Італію. Так, він мені байдужий!

І я повільно пішла з Джмеликом вулицею…

Через дві години я купила квиток на електричку, і ми з Джмеликом їхали в Кипнівку.

Я їхала з твердим наміром сказати тому ненависному, огидному навіть тепер мені чоловікові, до якого я була повністю, ну просто абсолютно байдужою, що я його зовсім не кидала! Бач, що придумав! Так! Зовсім не кохаю! Ні крапельки! Ні на йоту! Так і скажу! Щоб знав! І не поширював дурних пліток, що я його кинула! Теж мені, агроном світового масштабу! Отак приїду, скажу, і все! Хай їде геть! Мене з ним нічого не пов'язує! Хіба не так?