Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Скажіть, чекає одна... творча людина… давній знайомий... Або краще скажіть так – давній знайомий передав вам слова: «Моцарт. Чарівна флейта». Тільки ці три слова...
- Трохи дивно, - посміхнулася пані Гелена. – Але я спробую. Зараз зателефоную їй зі своєї квартири. Ну, а далі...
Пані Гелена розвела руками.
– Я розумію. Хай буде як буде. Дуже дякую вам.
Вона зайшла в під'їзд, а Старицький почав походжати туди-сюди.
«Боже, чого я наговорив? Цілком можливо, це зовсім інша людина і ніхто не прийде. Але все ж таки... Почекаю якийсь час, може, хвилин двадцять… Як не буде нікого - піду. Боже, це безумство, безумство!
Він навмання поглядав на вікна, ходив нервово, а коли відведений час минув, важко зітхнув і пішов геть.
Але не пройшов він і п'яти кроків, як пролунали слова:
- Шановний пане, ви мене чекали?
Він обернувся.
Біля під'їзду стояла витончена жінка в блакитному плащі. З-під капелюшка вибивалися чорні кучері.
Вона розкрила широко темні очі.
- Боже? Петре Максимов, це ви? Вибачте, Петре...
І закружляли дахи будинків, і підлетіли вгору сполошені голуби, коли Петро Максимов підійшов, щоб поцілувати їй руку, й одразу підхопив жінку. Непритомна, вона завмерла на його руках
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін», після закриття браузера.
