Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

Назар

Увійшовши на подвір’я будинку Іллі, ми відразу помітили речі дитини і Соломії, які цей покидьок викинув на двір. Мія негайно підійшла до дверей, але вони були замкнені. Відкривши їх ключами, ми вдвох пройшли до будинку. Усередині все було розкидане, наче ураган пронісся, а на столі в кухні виднілися крапельки крові. Очевидно, тут сталося щось дуже серйозне. Раптом почулися стукіт у двері, Мія здригнулася, а я насторожився. Я пішов відкривати і на порозі побачив жінку. Соломія підійшла до мене ближче. Виявилося, це була сусідка, яка вирішила з’ясувати, що сталося. Вона з Мією пройшли до саду і сіли там, я ж пішов за ними.

— Солю, що сталося? Ілля хотів забрати Зоряну, потім були ваші крики. Ви посварилися? — глянула спочатку на Соломію, а потім на мене розгублена сусідка.

— Так, ми посварилися і справа йде до розлучення, але скажіть, що тут сталося? Де Ілля? Може ви когось бачили?

— Коли ти поїхала, сюди приїхав якийсь чоловік на дорогій автівці. Раніше я його тут рідко бачила. Вони сварилися, а потім цей чоловік поїхав, а Ілля почав викидати ваші речі. Через годину він з валізою і перебинтованою рукою покинув будинок.

— Дякую, що розповіли, — намагалася посміхнутися Соломія.

— А що між вами сталося? — поцікавилася сусідка.

— Нічого особливого. Вибачте, але у нас ще купа справ, — мовила Мія, і піднялася з лавки, а я разом з нею.

Як тільки сусідка пішла, ми зібрали речі і упакували їх до машини. Мії зателефонував Василь Петрович. Вона відійшла убік і хвилин двадцять говорила з ним про щось, що змусило мене нервувати. Коли вона повернулася, я відразу вирішив дізнатися, про що вони говорили.

— Ну що там? — поцікавився я.

— Ілля з матір’ю втратили все, що мали. Я скоро отримаю документи про розлучення, і ми нарешті будемо разом. Тепер нам нічого не заважатиме.

— Невже Ілля підписав документи на розлучення? — здивувався я.

— Так, Василь Петрович його змусив, — посміхнулася вона мені у відповідь.

—  І де він тепер?

— Василь Петрович сказав, що вони годину тому покинули країну.

— Отже, залишилося з’ясувати, хто підклав записку?

— Чесно, я навіть не знаю, головне, що з нашою дівчинкою все добре, — сказала вона, посміхаючись.

Тут телефон Соломії задзвонив, я побачив, що телефонувала якась Марта. Мія відповіла на виклик. Я ж у цей час вирішив зателефонувати до батьків, розпитати, як у них справи і як там донечка. Мама відповіла швидко, сказавши, що з Зоряною все добре і вона геть не плаче. Тоді до мене підійшла Соломія.

— Я знаю, хто поклав записку. Це Марта. Вона дзвонила і запитувала, чи я знайшла Зоряну, — її голос був впевнений, але в очах виднілася тінь неспокою.

— А ким тобі доведеться ця Марта? — здивовано запитав я, нахилившись трохи вперед. Її реакція на згадку про цю жінку мене зацікавила.

— Марта моя давня подруга, хіба ти її не пам’ятаєш? — вона злегка нахмурилася, ніби згадувала моменти, коли ми всі троє могли бути разом.

— Ні, її не пам’ятаю, — відповів я, намагаючись вловити щось знайоме в цьому імені. — А тепер розкажи, чому саме вона поклала записку?

— Вона їхала до своєї матері і випадково побачила Іллю з Зоряною. Останнім часом ми здружилися і вона знала про мою сім'ю з Іллею майже все, тож вона подумала, що я посварилася з ним, і він хоче забрати в мене дитину. Обережно і непомітно вона прослідкувала за ним та побачивши його дії написала записку і підкинула до сумки, — вона тихо зітхнула, піднявши на мене очі, в яких читалася надія на розуміння.

Я задумався на кілька секунд, перш ніж відповісти:

— Зрозуміло. Поїхали до квартири, а завтра вже заберемо Зоряну.

Вона кивнула, але я бачив, що її думки були далеко звідси, можливо, вона вже уявляла зустріч із Мартою чи Зоряною. Часом, правда, приходить не з розповідями, а з тими, хто наважується зробити перший крок.

Ми поїхали до квартири, і по дорозі вирішили зупинитися в супермаркеті, щоб купити продуктів на вечерю. Після довгого дня нам хотілося трохи затишку та спокою. Вирішили, що найкращим рішенням буде приготувати щось смачне разом, щоб відволіктися від проблем і насолодитися компанією одне одного. У супермаркеті Мія вибирала свіжі овочі та зелень, уважно розглядаючи кожен пучок, а я обирав м’ясо, і мій погляд зупинився на соковитих шматках свинини. Ми зійшлися на тому, що найкращим варіантом буде простий, але смачний домашній стейк з овочевим салатом.

Повернувшись до квартири, ми розібрали пакети з продуктами і почали готувати. Соломія вправно нарізала овочі, їхні яскраві кольори додавали радості до кухні. Я готував маринад для м’яса, уважно слідкуючи за рецептом і додаючи свої улюблені спеції. На кухні панувала атмосфера затишку і спокою. Розмови лунали тихо, ми обговорювали незначні дрібниці, сміялися і жартували, розповідали про свої дитячі спогади. Мія згадувала, як бабуся вчила її готувати, а я розповідав, як був першим, хто спробував її першу страву. Ми ділилися історіями, і ці маленькі моменти зближували нас ще більше.