Читати книгу - "Дорога до серця. Вітер карбує , Гриць Янківська "

Народженим біля ріки

Починайте свій тиждень з нами,
агов, ті, що народилися біля ріки!
І нехай буде так
ще багато-багато часу!
Немовлята дев'яностих, діти сумної мами,
відшукайте голови власних коней,
одягніть їх на добрі палиці
і мерщій відкривати світ!

Гей, ви, що народилися біля ріки,
прислухайтеся до неї: зміни вже близько!
Безнадійні нащадки своїх матерів,
букартята і пестійнята, ми з вами усі однакові,
ми мчимося бозна-куди,
ми досі не знаємо, чого від нас хочуть.

Витягайте з кишень своїх горобців –
сірі запаски сердець,
касово-офісно-мерчендайзерні театрали!
Вимагайте своїх вихідних і нумо творити зміни!
Народжені біля ріки, танцюймо під Сема Кука!
31.01.2022

Вечірня щастю

Вечір. Службу править вітер.
Хор: гу-гу, гу-гу...
Може, зранку забуяють квіти
на снігу?
Я забула, як просити щастя
у богів
для померлих, для живих, а дасться –
й для снігів.

Поночіло. Вітер дме кадилом
у вікно.
Щастя, щастя, де ти заблудило?
Чи давно?
Йду до сну, як діти до причастя,
без покут.
Що ж, попрошу у богів для щастя
власний кут.
04.02.2022

Вітер карбує

Вітер карбує портрети на даху.
Листя – провісник: фур!
Восьма річниця лютневого жаху
звихриться з цих фігур.

Кров’ю зі стріхи зимової зливи,
наглою кров'ю – час.
Боже обтяжливий, Боже важливий,
Вимий нарешті нас!

Вітер карбує обличчя сторожі,
риси міняє в гнів.
Сто, як один, металевістю схожі –
творить війни синів.

Ангели пам'яті, дотик в них – молот,
й листя завійне це – 
сходять додолу лютневим розколом,
досі війні в лице.
18.02.2022

З пригорщі птаха

Випускає із пригорщі птаху, мов перший постріл,
що застрягне в найближчому стовбурі, наче в горлі,
аж закуриться з рота туманом скорботний простір,
аж викручує плоть, мов поламані крила орлі.

Випускає наступну і сиплються з крони вишні,
та в падінні чи м'якнуть, чи щось їх до соку душить.
І сортує на сущі, безвісні, живі, невтішні,
що назвати б їх – ягоди, та називає – душі.

Випускає останню і пурханням зносить миті,
аж лягають дерева із вивернутим корінням.
І клює птаха вишні доспілі, а каже: вбиті!
бо в жалобі готують невмите оте розговіння.
23.02.2022

Мирний голуб

Пам'яті О. Р. (Роксани Ужван)

В темну годину до Тебе білий голуб возноситься.
Господи, упокій!
І милуйся росою останньою
на розлогій красі її вій!
Дослухайся, як слово віршами сиплеться
з найщедріших уст!
Доню Твою улюблену
вже сьогодні до Раю впустять
янголи, янголи, янголи...
І ось на одного побільшало.
Боже, ось Ти – Справедливий,
що не дав їй узріти гіршого
від болю її нестерпного.
Але годі бо, годі, стерпло!

Ось ще один
мирний голуб Твій.
Господи!
Господи!
Господи,
упокій!
24.02.2022

За нас страсти

Чую:
прибийте ненависть свою до хреста!
А сама у собі: конайте!
З кожної рани на тілі Людського Сина
витікає густа
моя провина.
І храм, наче гріб.
Вітражі, мов присипане віко землею,
що ворог металом гарячим розгріб.
Сорок днів не просити торкнутись єлею
чолом своїм,
бити чолом своїм,
затерпати чолом своїм
і всією душею,
не жадати золота й тиші цієї для душ колиски,
іконного блиску очей,
мокрих у знак прощення,
не чекати, що гріб передчасно розкриють,
допоки у нім не забракне кисню.

Чотирнадцять разів у поклоні:
Притерпівий, не милуй, не милуй, не милуй!
11.03.2022

Розумію

"I see" Eliza

Слів назад не вернеш.
Пам'ять – град і чернеча хустка.
Все докупи збирай: мерзлі ягоди та залізо.
Що ж, коли ти помреш,
у мені зродять вишні-згустки.
Що ж, коли я помру, ти зрадієш: прощай, Елізо!

Слів назад не приймай!
Нить життя – павукова праця. 
Від вузла до вузла наростає примарність втечі.
Що ж, як станеш на край,
хай дов'яже її мій пацяр!
Що ж, як стану на край, сміливіше штовхай у плечі.
15.03.2022

Стокротки

Розбудили траву, але ж пальцями, не граблями!
Відігрілися врешті, та промені – мов мечі.
І за віщо, за віщо стокроток кладуть до ями,
голубів – до печі?!

На холодній землі хай лежить моє серце й чує,
як встромляють ножі в невкорінені ще тіла,
як воюють мужі, як молитва за них воює,
спалюючи дотла

першу втому, останню межу та страшну зневіру,
і розсіює попіл цей добривом для квіток.
Розбудили весну, тож протне врешті черево звіру
правди росток.
19.03.2022

Жива

І вмерла би просто собі на полі
отут, отут!
Та грішно псувати цей свято-чорний
промерзлий ґрунт.
І вмерла би просто собі у лісі
отам, отам!
Та сором отак годувати бісів
на зло богам.

І вмерла би, вмерла би! Вмерла! Вмерла
чи ще жива?
Ще навіть не сіяли, а криваві
прийшли жнива.
Та щойно зготовилася вмирати,
спустивши злість,
як вистрілив миттю родючий пагін:
він відповість!
05.04.2022

Кошик для Мойсея

Темне сонце сідає в човен і обирає курс.
Темні води несуть його, темні води.
Будеш, сонце, про мрію згадкою
там – за обрієм, з пересадкою
на китів-братів, на вітрів плече,
на русалчин хвіст, хай тебе несе,
кругле сонце, в чужий живіт!

Темні води – вагання матері,
люлі-люлі, собі гойдаються.
Мертві води – байдужість матері,
що за звичкою: а-а – маятник,
ритм тримають, та йдуть на спад.

Стережися, зотліла грудочко,
руки в річку цю не занурюй, бо
станеш місивом, рибкам стравою,
мамці попустом, вітцю посміхом,
що тебе зачав, він тебе зачав ген у космосі.
Будь послушним – зникай в човні!