Читати книгу - "Дорога до серця. Вітер карбує , Гриць Янківська "

Я сама тебе від берега відштовхувала.
Намочилася в пояс, задихана і розпатлана.
Я сама тебе, шлякувала, а все ж – гасила.
Порятуєшся, порятуєшся, прощавай!
14.04.2022

В радості. Червоні тюльпани

Симптом повітряної тривоги в правому передсерді
загострюється опівночі та в прокльонах.
La vita è nel tripudio! – Шановний Джузеппе Верді,
це недоступна зона.

Коли мені в грудях булькає, наче на дощ в калабані
плюскається малесеньке пташенятко, –
я хутко пригадую тих, що їх називаю – кохані,
ще й підганяю гадку:

спішися, спішися, думко, ракети – птахи крилаті.
Хоч булькання м'яко мучить, та розмах крила – калічить.
Хай стіни мене запишуть, як спомин: хтось жив в цій хаті.
Хай вивчать мене ікони і в спадок собі полічать.
Осьо я – під лівим оком
Мадонни!

Садів не садила вчасно, сушник не зрізала вчасно.
Червоні тюльпани щасниць ще поки в мені ростуть.
27.04.2022

Забуду

І навіть слова...
І слова також!
І мотив, і нуту,
і розсипища окликів, і непокрапане тло,
і пісню сьогоднішню, цю – на завтра не нову,
і невимовлену забуту,
і злість, і покірність, і владність,
і все, що одно,
і все, що мені все одно,
і все, що мені, все, що й не мені не однаково, небайдуже,
і тебе, що читаєш, минаєш, минаєш читати, друже!
28.05.2022

Сьомий вітер

Атож, між маків зродиться душа!
Не перший рік, як обіцяла бути,
та вітер з гір й ці виверти покути...
Бо пелюстками легше опада...
ти.
Ти!
Ти обіцяй, розкутий,
що віднесеш опале без гроша,
помічнику мій, вихідцю з осмути!
Вже сьомий вітер, а душі й не чути.
03.06.2022

Дощового дня

Дощового, здається, тридцять другого дня
я залишила правду для захмарного Бога.
А що й освітилося в поодиноких променях сонця –
того достатньо людині
для життя в неправді й ненависті.
Бо така вже людина – ненависть її ім'я.
А Бог, отже, любов.
Тож до Божої сутності в кожному з нас
розміряно лишень на крок.
Тут варто себе запитати,
чому ж не ступають його цілісні,
душею ходячі?
І відповіддю буде уявна картина сором'язливості,
на якій чотирирічне дівча затискає підборіддя в плече
і вискубує з пальчиків руки
неіснуючі бур'янці,
а пальчиками ноги проводить довкола себе
півкруглу лінію безпечності,
бо все ніяк не наважиться взяти в дорослих
таку бажану простягнуту цукерку.
Так виглядає він – той самий крок,
якого ніколи не здолає маловірне
людське дитя.

Та що ж тоді бентежить розум чоловіка,
котрий прийняв своє слабке єство?
Чи не зворотний шлях –
Богові крок до людини?
Єдиносміливий вільно стає ненавистю.

Єдинонезатятий, хоч Ти не гордися бути таким диваком,
як отой невідомець, що ходить щоранку однією вулицею, 
камінці розглядає.
Без очікувань на оживання каменю –
люби мене!
09.06.2022

Маки біля хрестів

Червень приносить спогади, як поразку,
маками осипається під хрести.
Вицвілий рік. Уцілів єс, то й маєш ласку.
А ні – то прощайся, йди.

Хто лиш придумав усі ці хрести і маки?!
Хто лиш розкреслив вічність на ці роки?!
Я потримаю долоню відкритою, заки
всиплються мимо руки.
09.06.2022

Випалена трава

Гу...
Не хрущі покришили тишу, –
автостради гул.
Спека – чорна ріка, каже: я вас вколишу,
в сморід асфальту розплавленого і в страх
запеленаю тісно.
Не боїтеся? Ну, звісно –
війна!

Полудень мляво шукає затінок попід найнижчою стріхою,
а по центральній вулиці йде мовчазний монах.
Що йому тут шукати в ложці води,
правду чи справедливість?
Просити більшого?
Діти з м'ячем пробитим, старий з черешнями,
червоні літери на білій стіні:
не діждіть біди!
У верховітті – лінивий вітер.
Добре хоч не здимає пісок розпечений.
Добре тут і безпечно!
Ситно, тому й не шкода, – 
стара простягає монаху збан з молоком:
напийся, на!
Аякже, знаємо, що війна.

Хтось на стіні дописав:
по коліна в московській крові – вперед!
Старі головою схвально хитають: так!
Тут всілякі проходять і в кожного інше кредо.
Про прощення також гиворили не раз,
роздавали буклети,
але полудень нам очей не засліплює.
Присядь,
перепочинь.
Трохи посушливо. Та і куди нам тепер спішити?
Випалена трава – скосили занадто коротко.
Випалена трава – війна.
26.06.2022

Перетлінь війни

Ох!
Перекотибог по липневій спеці.
П'ятий місяць біг, п'ятий місяць здох
смілим в небезпеці.
Самосум зацвів.
Якщо ти – посів, – я тебе пожну
серпом перетліні.
Пазуху дощу – серпень навзамін.
Безсердечна нині.
28.07.2022

Thabor

"Бо не знав, що казати, бо були перелякані" 
Мк. 9:6

– Добре бути нам тут, Господи!
Поставимо ж три намети:
для Тебе, Мойсея й Іллі...
– Петре, не говори дурні!
Що є матерія для сяйва Духу,
який ти надумав під нею сховати
чи то для захисту, чи то для догоджання?!

– То ви будете його хоронити?
– Кого, попіл?
Жінко, не будь наївною і не розводься на тему.
Полудень в лісі чорний, як і вчорашнє згарище.
Нам обом пощастило вистрибнути чи не для того, щоб нині
переповісти обставини перше, ніж випаде вмерти.
Свої не відомо чи й будуть. Їхні за N  кілометрів,
та чуємо, що наближаються. Ліс не найглибша схованка.
– Не розряджай телефона!
– Хех, дитино!..
Словом, можливо, ця плинність найкращ...

– Добре бути їм там, Господи!
Розкладімо ж три намети:
для Віри в швидку перемогу, для Завзяття і для Незламності.
Що є плоть, щоб за нею ховали
сяєво Волі живої?!
Хай витають у чорному лісі, невидимі для ворогів,
а як діждуть наступників – сміливо у них вселяються!
– Петре, Петре...