Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

Вʼячеслав потягнувся до Діани та поцілував її в губи довгим пристрасним поцілунком. Враховуючи, що вона нічого не відчувала, не змогла відповісти. Ні криком, ні відмовою. Чим цей поцілунок відрізнявся від поцілунку мертвої людини?

​«Це огидно, - мовила в думках, розуміючи, що це лише монолог, - ти людожер, монстр та вбивця. Що ти збираєшся робити?»

​Хлопець наче почув її, відірвавшись від поцілунку. Глянув пристрасними очима. Вони горіли хтивим вогнем. Почав оцінюючи розглядати її. Простягнув руки. Діана не розуміла точно, що саме відбувалось. Але на думку прийшли її груди.

​«Ти збоченець! – закричала собі в голові, - не чіпай мене, потворо!»

​- Я впевнений, що ти бачиш мене та чуєш, - пошепки мовив Вʼячеслав, - але нічого не можеш зробити. Ти нічого навіть не відчуваєш. Може мені варто цим скористатись? – опустив руки та потягнув кофту дівчини вгору, - я хочу побачити тебе. Так ти просила мене в ліжку у нас вдома?

​На мить темрява запанувала навколо. Потім Діана знову побачила задоволене обличчя хлопця. Він з’їдав її очима. Побачила як тримає її кофту в руках. Кинув в сторону та потягнувся вперед. Опустив голову, поцілував плече.

​Закричала в думках, розуміючи, що цей монстр може зробити. Не хотіла цього. Не бажала його. Аж раптом, відчула блискавку, що пройшла тілом. Від правого плеча, яке він поцілував, до лівого вказівного пальця. Не розуміючи як саме, але смикнула ним.

​- Тепер ти будеш слухняною дівчинкою? - хтиво мовив, поцілувавши шию, - я навчу тебе бути слухняною. Зрозумій, я не збираюсь відпускати тебе. Звикай. Прийми це, - поцілував нижче, спускаючись до сонячного сплетіння, - просто отримуй задоволення. Живи та не знай горя. Я ж подобаюсь тобі!

​Уявила як хапає Вʼячеслава за волосся та тягне в різні сторони. Як видирає його шматками. Вона не відчувала ні насолоду, ні збудження. Жодних відчуттів. Лише гнів, що розливався тілом.

​«Не смій чіпати мене, - перевела очі на його обличчя, - я благаю тебе, - але навіть ця емоція не відобразиласьжодним м’язом».

​Людожер опустив руки та почав щось тягнути. Відчула, що погляд зʼїзжає нижче. Знімає з неї штани? Несподівано відчула спиною холодне скло крамниці. Але це відчуття швидко зникло.

​«Не чіпай мене – залишалось кричати в думках, - потвора!»

​Вʼячеслав піднявся, задоволено показав її штани та кинув в сторону кофти. Роздратування та огида захлиснули.

​- Ді, як твої відчуття? – засміявся, шукаючи реакцію в очах, - ти задоволена своєю втечею? – відсунувся та здивовано розвів руки, - слухай, може тут і одружимось? Вдвох! Без свідків та гостей! Вдягну каблучку, промовлю клятву за нас двох? – задоволено почав хитати головою, наче погоджувався сам з собою, - одразу влаштуємо шлюбну ніч?

​Дівчина дивилась на хлопця та не розуміла, як він міг так добре грати роль друга? Як взагалі Арс знайшов його? Хоча Вʼячеслав дійсно легко грав роль звабливого та дружнього хлопця. На цю гру міг повестись будь-хто.

​На мить відчула як напружились стопи. Відчула скорочення мʼязів живота. Десь в глибині тіла йшлаборотьба з паралітиком. Її волею керували не ліки, а гнів. Вона проклинала людожера всіма словами, що знала. Знову уявляла як хапає його за шию. Як душить. Як бачить його переляканий погляд.

​- Мені подобається твоя ідея, - мовив Вʼячеслав, видавши своє божевілля за її відповіді, - зараз заскочу до крамниці зі свічками. Влаштую романтичний куточок, - підскочив та показав на неї пальцем, - сиди тут, нікуди не йди, - засміявся від власного жарту та чкурнув в сторону, залишивши дівчину в темряві.

​Діана не могла навіть повернути голову, не те що кудись дітись. Спробувала напружити мʼязи, але відчувала їх. «Я вірю в тебе, мала!» - повторювала собі в ті моменти, коли не проклинала збоченця.

​Неймовірно сильно хотілось заплющити очі, але повіки працювали самі по собі, зволожуючи око. «Що потрібно зробити аби відчути себе?» - промайнуло в голові. Згадала перевірку пальців рук, але на разі це зробити було не можливо. «Як змусити себе рухатись? – стогнала в думках, - як боротись з паралітиком?». Чортихнулась, адже ця тема ніколи не була під табу. Потрібно завжди вчитись чомусь новому. «Ну чому я така лінива?» - в котрий раз кляла себе.

​- Ти не повіриш! – почула радісний крик В'ячеслава, - нам не потрібно тягнути свічки! Тут в крамниці так затишно! Я перенесу тебе сюди.

​Почувши останні слова, несподівано напружилась та видала тихий стогін. Зраділа та рефлекторно стисла праву руку в кулак. Сильно, неймовірно сильно. В тиші почула як хруснули пальці. «Це добрий знак!» - втішила себе та спробувала розслабити руку. Пальці розійшлись, долоня розкрилась.

​- Кохана, - мовив В'ячеслав, що вже був поряд, - я так радий що ти мене зачекала тут. Ти така слухняна, - засміявся, помахавши перед обличчям пальцем, - не варто так чітко виконувати мої вказівки, а то мені якось не зручно, - опустився та засміявся.

​Діана відчула, що хлопець підійняв її. Смикнув, зручніше закинувши на груди. Крякнув від натуги та рушив в сторону магазину зі свічками. Несподівано відчула запах. Це був запах хлопця, якого деякий час назад вона так обожнювала. Згадала свої вагання, свій вибір, своє пристрасне бажання. Стисла зуби, заскрипівши ними.

​Людожер зупинився, здивовано глянувши на дівчину. «Він почув?» - перелякалась, проклинаючи себе.