Читати книгу - "Провалля, Євгеній Шульженко"

​Поглянула вниз. Зрозуміла, що мертвою хваткоютримала ліхтарик. Розтисла пальці, випускаючи надійного помічника на підлогу. Той впав та розлетівся на декілька частин. Зітхнула та підняла голову. Побачила відчинені двері, а на них цифру пʼятдесят.

​- Я зробила це? – спитала себе схвильовано, - я дійшла до самого верху?

​Не повіривши собі, вийшла на поверх. Попереду коридор, що вів до ресторану, в який друзі прийшли разом. Тихо застогнала, адже сліз вже просто не було. Саме тут вони були разом. Саме тут вони сміялись та пили. Саме тут вони були такими щасливими.

​- А зараз то як смішно, - прохрипіла Діана махнувши рукою, - байдуже.

​Кинулась вперед, хоча бігти сил не було. Зупинившись біля входу в ресторан, звернула вліво. Побачила сходи вгору та чортихнулась. «Як довго я не зможу ходити сходами?» - промайнуло в голові. Але вхопилась за перила та потягнула себе вперед.

​Нарахувала не менше шістдесяти сходів. Зупинилась біля дверей на дах та спробувала їх смикнути. Глухим ударом відізвався замок, що висів на ручці. Витягла ніж та встромила в серцевину. Зрозумівши, що діла не буде, стисла зуби та з усієї сили вдарила по замку. Один раз. Другий. Третій.

​Ойкнула, відчувши різкий біль та випустила ніж. Замок розлетівся та впав на підлогу. Поряд впало декілька краплинок крові. Діана підняла долоню та стисла руку в кулак. Поріз невеликий, не глибокий. Це найменше лихо, що могло зараз трапитись.

​Штовхнула двері плечем та вийшла на дах. Одразу заплющила очі, відчувши нестерпний біль. Сонце привіталось своїми яскравими променями, . «Скільки ми пробули в проваллі?» - подумала собі, не в змозі порахувати дні. Можливо тиждень? Місяць? Рік?

​- Рятуйте! – несподівано навіть для себе, закричала Діана, - Рятуйте! Допоможіть!

​Вона чкурнула вперед. З зусиллям підняла руки та почала махати ними. Щойно звикла до світла, кинулась до краю. Вітер одразу підхопив її брудне волосся. Але реакцією були лише посмішка. Протяги провалля абсолютно відрізнялись від цього бурхливого свіжого потоку повітря. Ні спеки, ні пилу, ні тиші.

​- Рятуйте, - все ж декілька сльозинок лишилось, адже вони швидко потекли по обличчю, - Допоможіть!

​Розплющивши очі, Діана побачила світлу кімнату з великими вікнами. Поряд стояла крапельниця, з якої ліниво накрапала прозора рідина. Прослідувала поглядом напрямок трубки та зупинилась на своїй руці. Рефлекторно стисла пальці в кулак, відчувши голку всередині.

​- Допоможіть, - тихо прохрипіла, зрозумівши, що горло пересохло, - тут хтось є?

​- Так, - мовив Вʼячеслав, від чого дівчина підскочила на ліжку, - Привіт!

​Діана, не дивлячись в сторону хлопця, кинулась до дверей. Крапельниця впала, піднявши гуркіт. Зірвала голкута закричала від болю. Несподівано, відчула руки, що схопили її за плечі та грубо розвернули. Перед собоюпобачила чоловіка, взагалі не схожого на людожера.

​Деякий час важко дихала, мовчала та не рухалась. Зрозумівши, що паніка відходить, скрутилась та заплакала. Підперши двері, зʼїхала на підлогу. Чоловік, зрозумівши, що більше не буде різких рухів, відійшов на крок та сів на коліна.

​- Не хвилюйся, - мовив тихо, простягнувши руку, - ти в безпеці, - помовчав, розглядаючи її, - мені потрібно зрозуміти, що трапилось. Чому ти полізла до багатоповерхівки? Ти розумієш, що це кримінальна відповідальність? – зітхнувши, додав, - Питань дуже багато.

​Раптом, Діана зрозуміла, що була без тями. Вона могла пролежати на цьому ліжку день або два. Навіть тиждень. Перед очима виникли Макар, Олесь, Міра та Арс. Округливши очі, затремтіла всім тілом.

​- Ви маєте врятувати моїх друзів, - прошепотіла, закривши рота долонею, - вони в проваллі. Вони внизу, на першому поверсі. Моїх друзів схопив вбивця! – останні слова вона прокричала, ридаючи, - він вбив Олеся! Благаю, допоможіть!

​- Там твої друзі? – суворо запитав чоловік, тримаючи спокій, - розповідай все. Від самого початку.

​- Ви не розумієте, - почала благати Діана, потягнувшись до чоловіка, - він вбʼє всіх. Я втекла. Він хотів одружитись зі мною. А потім, - затремтіла від огиди, - потім ми мали їсти людей.

​Зі слів Віктора, інспектора поліції, що чекав коли Діана прийде до тями, пройшло два дні. Від цієї новини дівчина впала в паніку. Втрутився персонал лікарні. Сильна дозазаспокійливого зробила свою справу. Розслаблена, вона розповіла історію про провалля та вбивцю, що завів друзів в пастку. Розповіла про перший поверх, про вбивство батька та канібалізм, яким жив Вʼячеслав.

​Прослухавши історію до кінця, інспектор спокійно набрав штаб та дав розпорядження зібрати оперативну групу для спуску в провалля. Діані зачитав права та обвинувачення в незаконному перетині забороненої зони. Дав двадцять хвилин на збори та вдягнув наручники.

​Віктор вивів дівчину з лікарні та посадив в автомобіль, рушив до житлового комплексу «Мрія». На місці вже чекала оперативна група з озброєними чоловіками та жінками. Надав декілька коротких розпоряджень та вивів дівчину на територію багатоповерхівки.

​Діана, щойно побачила провалля, напружилась та затремтіла. Перед очима промайнула їх з друзями подорож. Моторошні поверхи, порожнеча, торгівельний центр. Ліфт, газ, тиша, темрява. Серце почало шалено калатати в грудях, в скронях відчула біль.