Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— Значить, у нас не старіють, — насамкінець приголомшив Горинич, перериваючи її роздуми.

— Але як ви тоді дізнаєтеся, що скоро все закінчиться? — як останній аргумент Надя несміливо заговорила про те, чого так сильно боїться більшість людей.

— Що означає закінчиться? — не зрозумів Горинич.

— Ну… — невпевнено простягла дівчина, чомусь переходячи на шепіт, — людина старіє — це означає, що вона зношується і потім… вмирає.

— А-а-а, — розуміюче протяг Горинич, відкладаючи фломастер і повністю розфарбований райдужними квітами календар, — про це я знаю — у тій книжці було. Але ж у нас не так. Ми просто вчасно йдемо.

— Що означає вчасно? — здивувалася вона, автоматично перегортаючи сторінку календаря, щоб Горинич і її теж розмалював.

Він узяв настінний календар, але розфарбовував його вже з набагато меншим бажанням, занурившись у якісь свої міркування.

— Настає момент, коли ти зробив все, що мав, і настав час стати частиною чогось єдиного, величезного і дуже сильного. Трохи сумно прощатись, але ми завжди раді за тих, хто зрозумів, для чого приходив. Бо інакше як би він це виконав?

Всім своїм виглядом він ніби казав: «Це так просто! Невже ти не розумієш? Але ж він не знав, як сильно бояться люди в світі Наді... піти. Ховаються від смерті, маскуються фарбами, наче та не розбере, де молодий, а де старий. Втім, бояться вони швидше не її самої, а невідомості, яка йде за нею.

— Якщо у вас немає часу, немає років і дат, — задумливо простягла Надія, намагаючись розібратися в незрозумілій їй ситуації, — то як же ти дізнався, що в мене незабаром день народження? І чому прийшов привітати, якщо ви його не святкуєте?

Горинич насупився. Здається, йому починала набридати ця невесела розмова. За всієї своєї любові до знань він мав схильність досить швидко втомлюватися від них і перемикатися на інші, райдужніші теми.

— Прийшов тому, що скучив за тобою. Зима в нас одночасно. А ти сказала, що народилася взимку. Для мене це важлива подія — твій день народження, і я прийшов поділити з тобою свою радість. Хіба ж я міг забути?

Як неймовірно зворушливо та просто. Отже, Горинич вважав Надійчине народження своїм святом.

Триголовий друг остаточно втратив інтерес до розфарбовування календаря і відклав убік малювальне приладдя, уважно розглядаючи подругу. Як вона змінилася! І як безпомилково він упізнав її, тільки-но побачивши. Був абсолютно певен, що це саме його Надія. Як він роздивився? Горинич труснув головами, відганяючи настирливі думки і прислухаючись до дивних для нього слів Наді.

— Іноді пам'ятати — це не так важливо, як вчасна допомога у скрутну хвилину. Адже скільки буває людей, що й привітають, і подарунки навіть подарують, а що трапиться — вони осторонь відразу. Тож друг не образиться, якщо забудуть, адже в житті буває різне... Але так здорово, що ти пам'ятаєш про мій день народження! — Сказала вона і міцно обійняла Горинича.

Він здивовано вигукнув, зручніше влаштовуючись поряд:

— А як інакше? Справжні друзі завжди пам'ятають важливі події, і тим більше народження. Це ж найщасливіший день! — він раптом притих, міцно притискаючи до себе Надю, а наступної миті задумливо промовив: — Адже ніхто не знав, що шістнадцять зим тому створилося найголовніше диво як мінімум для трьох людей на світі. Якщо, звичайно, мене рахувати за одного, — посміхнувся він насамкінець.

Надя подумки усміхнулася тому, що він і себе зарахував до людей, але перебивати не стала.

— Це ж ми тільки потім дізналися, що для нас це важливий час. Коли познайомились із тобою. Хіба це не диво? — Горинич мрійливо заплющив очі. — Ось де справжні дива, — він схаменувся, почав копирсатися в кишенях величезного жилета, який Надя тільки зараз роздивилася. — Я ж тобі й подарунок приніс!

На кілька секунд дівчина ніби знову повернулася у дитинство, ставши безтурботною, радісно заплескала в долоні, передчуваючи подарунок.

— Але не віддам зараз! — одразу додав Горинич. — Заздалегідь подарунки дарувати не можна, то Яга сказала. А то що це буде за свято, коли подарунки для кращого друга закінчаться? Ти ж сказала, що сім днів почекати треба... Але тобі неодмінно сподобається. Справжній друг — завжди дуже уважний і подарунки «аби подарувати» не дарує, а дбайливо вибирає те, що другові неодмінно буде потрібно і дуже сподобається. Так Яга каже...

— Ти — мій найбільший подарунок! — щасливо вигукнула Надя, вкотре обіймаючи Горинича.

Задоволений дракон навіть розплакався від щастя, обережно гладячи дівчину по голові. І тут до кімнати зайшла мама.