Читати книгу - "Меандри. Бузковий смичок , Гриць Янківська "

Обрушене каміння з гір 
і те йому не стулить віч.
Де рух – війна, а швидкість – січ, –
у напрям вір!
06.06.2022

З яблуні

Та це ж для тебе думку розпочала
з отої яблуні, що виросла за край
порогу Божого, і грім – конячка чала
розвіз її порубану й сиру ще
по всіх усюдах божеських дворів.
Вогонь її не брався, не горів –
сиріло нагорі все дужче й дужче.

Збагни це думкування нетямуще,
що задля нього інші покінчала
абияк. Би я, би, як я, вони
тебе шукали в травах восени,
тебе знаходили під яблунею плодом,
на тебе йшли одним думок народом,
всі, як одна, верталися від неба
посушливі чи дощові – до тебе,
як і по колу йдуть життя начала.

Таку от з яблуні я думку розпочала.
08.06.2022

Поміж вогненних стріл

"Стріли її – вогненні стріли"
Пісня Пісень 8:6

Перевіряй мої слова на зойк і правду!
Крізь сито обіцянок просівай!
Я не збрехала ані раз, аж доки не навчилася усмішок.

Це я – омріяний затишок для розмов,
чужих сумлінь і виправдань за слабкість – сховок.
Мов парасоля, усмішка моя.

Вогненні стріли не проб'ють хребта,
допоки луком усмішки озброєна насупроти.
Не вороги два лучники, та у обох своя свята
правічна правда, що її боронять.

Як на півмісяці блукач міжзоряний засне,
так на моїй усмішці бесідник вколишеться.
Гойдається розхитана вітрами
зізнань і брехень.
22.06.2022

Насічки нут

Лу‌но,
ти роздвоєний клич, я – лут.
Оповий мною талію гнуту,
проросту вербою.

Нумо,
уторовуй на убереж лаз!
Посмугуєш мене нараз
насвіжо, молодою.

Лоно
твого голосу – плавнів глиб,
не подоба йому мій схлип!
Втоплюся чи в нім загою
насічки нут?
28.07.2022

Відгук

Залишся тут! В потоці теплих слів
моя безвадність викупає думку
і сміх стече по шовку глузду в лунку,
пробиту там, де ти словам звелів.

Залишся тут! На каменях часів,
де вигрівають те, що не розтане,
і де осушують душі вологі стани –
вербняк – стіну, а ти – затишок сплів.

Залишся тут діждати кораблів!
На мілині розбурханого серця
є місце всім. Потрощить до щемерця
останній спротив, що у нім зомлів.

Залишся тут!
13.08.2022

В оточенні не найвірніших друзів

У тихій ночі, свіжій та затишній,
в оточенні не найвірніших друзів
моїм поплічником стає цей сяєвишній
плетунок зір, що виснуть в небосмузі.

Вони мене провадять, наче в гавань
веде наказ штормище обминути.
Тож повертаюся з помежилюдних плавань
до себе давньої, якої не забути.

Та не сама! Запрошую надію,
хоч подивовуюсь її непевній суті,
що перегнеться в бік, в який повіють
зібрань гучних ідеї різнодуті.

Тоді беру її в кулак й кажу: мовчанням
являють істини і всю любові справу!
Подібною будь зорям, що до рання
безмов'ям чинять спільності заграву!
2013-08.2022

Смеркання

Це бій часів. Смеркання і розлука.
Очей не зводь до галузок пожухлих!
У темені немає ляку й дух
її порожнім був споконвіків.

Це бій за себе з марами себе.
Ні тіні крон, ні крук, ні крик відлеглий
не зроджують тобі у грудях пекло,
не зрошують тобі в страхах чоло.

Лиш те, що є, не те, що відбуло,
нехай тебе жахає. А майбутнє –
це тільки жарт вигадливих примар.
Не вір їм! Не надійся! Не очікуй!

Ось віддих твій – ось непоборний чар!
01.09.2022

Вільний переклад пісні сича

Я повертаюся до тихої ночі під повен місяць,
туди, де були промовлені такі оглушливі слова,
слова густі, немов патока, тягучі, немов горизонт.
Я повертаюся знову і знову, бо хочу застати їх несподівано.
Так само несподівано колись і ти
застав їх вперше.
Нікуди правди діти, ці слова належалися мені
і я випровадила їх у Всесвіт, бо Всесвітом для мене
був той, хто слухав.
Як я зраділа їхньому відголоску!
Він приводив мене до тями.
Він тремтів і розсипався у хвилюванні, та все ж
я впізнавала свій голос.
Це було звільненням від пересторог і одночасно знахідкою.
Я знайшла у тобі все, що раніше визначила в собі
і врешті озвучила.
Та в той час,
коли слово ще тільки зароджувалося мені на вустах,
я збагнула, що промовлене
оживе навіки.
І ця розкіш досі зі мною –
я люблю тебе!
08.09.2022

По тріщинах розлук

Тільки я також не гомінка.
Що ж, коханий, просто помовчімо.
Б'є об погляд – обширу ріка,
навчених сповідуватись німо.

Гул та гул. Та й простори лункі.
Лиже мряка зріз горизонталі.
Синь та синь. І ми, мов синь, такі, 
наче очі, видивлені в далі.

Згук та згук
по тріщинах розлук.
13.09.2022

Зачекаюся. Дощовому

Зачекаюся.
А на ранок запіжить зливою.
Слів забракне образам стриманим і знеможеним.
Як ти визначив і нарік її неважливою,
ту краплину, що дощовим твоїм є тотожною?

Не роса, не сіль, не з людини сік – 
та, котру прирік увійти в потік
безіменних вод.
Хто ж наплакав їх у часи знегод?

Зачекаюся.
А тоді і сказати нічого.
Ревний бракер за все зароджене на вустах корить.
Як домігся ти цього образу чоловічого,
що до осені, як до старості, щораз гірш гнітить?
28.09.2022

Цьогорічні. Непорушному

Чи ти любиш мене? І зривається з крони: дуже!
Обійми хоч би шелестом, мій непорушний друже!

Осінь каже: пора! Простягає на зміну одіж.
Власноруч перебрала б, та все до прощання. Годі ж

розглядати судин переплети – долонь і листя,
наче щойно зродилися ті, що уже й відбулися,

наче вивчити їх – це зарука скорити вічність
пересічним обом, що для вічності – лиш цьогорічні.
01.10.2022