Читати книгу - "7:7, Yevhenii Nahornyi"

Ігор був людиною, чия доброта здавалася такою ж природною, як схід сонця. Середнього зросту, з широкими плечима і загрубілими від роботи руками, він крокував вулицями маленького містечка, наче майстер, чия майстерня — увесь світ. Його темне волосся вічно стирчало в різні боки, а карі очі іскрилися теплом, коли він усміхався — а усміхався він майже завжди. На старій джинсовій куртці, залатаній у кількох місцях, гойдалися нитки, а кишені дзвеніли шурупами, гайками та викрутками — його вірними супутниками.

Ігор жив у старому панельному будинку на околиці. Його квартира була тісною, але дихала затишком: дерев’яний стіл, завалений кресленнями шпаківень, полиці з пошарпаними книгами, які він роздавав сусідським дітям, і запах свіжозвареної кави, якою він пригощав кожного гостя. Він лагодив усе — від скрипливих дверей до потрісканих сердець. Коли баба Ніна з третього поверху поскаржилася на важкі сумки, Ігор не лише доніс їх до квартири, а й полагодив її старий радіоприймач. Увечері вона слухала пісні своєї молодості, витираючи сльози вдячності. Діти у дворі обожнювали його: він вирізав їм дерев’яні мечі, майстрував повітряних зміїв і навіть збудував карусель зі старих покришок. "Дядько Ігор, ти чарівник!" — гукали вони, а він сміявся: "Який там чарівник, просто руки сверблять."

Ігор не брав грошей, не чекав похвали. Добро для нього було як дихання. Але його серце належало Олені — художниці з очима кольору ранкового неба і сміхом, від якого хотілося жити. Вони мріяли про будиночок біля річки, про подорожі, але Олена часто сумувала: "Ти рятуєш усе місто, а на нас часу немає." Ігор віджартовувався, але її слова осідали в душі.

Одного разу Олена не витримала. У його тісній кухні, де пахло кавою і деревом, вона крикнула: "Ти живеш для всіх, але не для нас! Я втомилася бути на другому місці!" Ігор намагався пояснити, що добро — його суть, але вона перебила: "Ти не святий, досить прикидатися!" Двері грюкнули, і Олена пішла. Тиша в квартирі дзвеніла, як тріснуте скло. Ігор сидів, дивлячись на порожню чашку, і вперше подумав, що його доброта, можливо, — це тягар.