Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Зачарований Льодовик, Герцог Фламберг"

Знайшовши необхідну інформацію у манускриптах, Муся приготувала зілля, яке захищало б їх від холоду та допомагало відновлювати сили. Також вона взяла з собою кілька чарівних артефактів, які могли знадобитися в дорозі. Також вона покликала на допомогу Шапку.

— Ось, візьміть це, - промовив дідусь Буквослав, простягаючи Мявчику маленьку кришталеву сніжинку. - Ця сніжинка чарівна. Вона вкаже вам шлях до джерела на Зачарованому Льодовику. Випустіть її по дорозі, вона чекатиме вас на вершині Льодовика.

  — Дякуємо, дідусю Буквославе! - вигукнув Мявчик, обережно беручи сніжинку. - Ми обов'язково врятуємо свято!

 — Ну що, друзі, вперед, на Зачарований Льодовик! - промовила Муся, і герої, разом з вірною Шапкою, яка, звісно ж, бурчала та скаржилася на холод, вирушили в небезпечну подорож.

Шлях до Зачарованого Льодовика пролягав через густий засніжений ліс. Сніг тут лежав глибокими кучугурами, і героям доводилося пробиратися крізь них, мов крізь білі хвилі. Мороз щипав за щоки та ніс, а вітер пронизливо свистів у гілках дерев. Мявчик випустив сніжинку і вона полетіла.

 — Ой-ой-ой, як холодно! - бурчала Шапка, тулячись ближче до голови Вогника. - Навіщо ми взагалі сюди пішли? Я ж тепла шапка, мені належить лежати біля камина, а не мерзнути в цьому лісі!

 — Потерпи, Шапко, - заспокоював її Мявчик. - Ми скоро дійдемо до Льодовика, а там, я впевнений, знайдемо затишне місце, де можна буде зігрітися.

 — Зігрітися? Ха! - пробурчала Шапка. - В цьому крижаному царстві? Та ми тут швидше перетворимося на льодяники!

Вогник, який завжди був оптимістом, підбадьорливо махнув крилами.

 — Не хвилюйся, Шапко, - сказав він. - У нас є зілля Мусі, яке захистить нас від холоду. А ще я можу трохи подихати на тебе вогнем, щоб зігріти.

 — Ні! - заверещала Шапка. - Тільки не вогонь! Ти ж мене спалиш!

Муся тим часом уважно вивчала карту, яку вона знайшла в бібліотеці Буквослава.

 — Здається, нам сюди, - сказала вона, вказуючи на вузьку стежку, що губилася в гущавині лісу. - Ця стежка веде до підніжжя Льодовика.

Герої рушили стежкою. Ліс ставав все густішим, а сніг все глибшим. Раптом Мявчик зупинився і нашорошив вуха.

 — Чуєте? - прошепотів він. - Здається, там хтось є.

Вони прислухалися. Крізь завірюху долинав ледь чутний звук, схожий на плач.

 — Хтось плаче, - сказала Муся. - Треба подивитися, що сталося.

Вони обережно пішли на звук і незабаром побачили маленького зайчика, який сидів під кущем і гірко плакав.

 — Що трапилося, зайчику? - запитав Мявчик, підходячи до нього.

 — Я заблукав, - прохникав зайчик. - Я не можу знайти свою маму.

 — Не плач, зайчику, - заспокоїла його Муся. - Ми тобі допоможемо знайти маму.

 — А ви хто? - запитав зайчик, витираючи сльози.

 — Ми - Мявчик, Вогник та Муся, - відповів Мявчик. - А це - Шапка. Ми йдемо на Зачарований Льодовик, щоб врятувати Святе Водохреща.

 — Святе Водохреща? - перепитав зайчик. - А що це за свято?

 — Це свято, коли освячують воду і купаються в ополонці, - пояснив Вогник.

 — А навіщо купатися в ополонці? - здивувався зайчик. - Там же холодно!

 — Це давня традиція, - сказала Муся. - Вона допомагає людям бути здоровими і сильними.

 — А ви теж будете купатися в ополонці? - запитав зайчик.

 — Звичайно, - відповів Мявчик. - А ти хочеш з нами?

 — Ні! - заверещав зайчик. - Я не хочу купатися в ополонці! Я краще піду шукати свою маму.

Зайчик швидко сховався в кущах, а герої продовжили свій шлях. Але не встигли вони пройти й кілька кроків, як почули тривожний голос:

— Зайчику, де ти? Відгукнися!

 Це була мама-зайчиха, яка шукала свого малюка. Зайчик вискочив з кущів і кинувся до неї.

  — Мамо! - радісно вигукнув він.

  — Зайчику, де ти був? Я так хвилювалася! - сказала мама, обіймаючи його.

  — Я заблукав, - відповів зайчик. - Але мені намагалися допомогти ці добрі коти і дракончик.

 Зайчик показав на героїв, і мама-зайчиха подякувала їм за допомогу.

  — Дякую вам, що знайшли мого малюка, - сказала вона. - Ви справжні герої!

  — Нема за що, - відповів Мявчик. - Ми завжди раді допомогти.

 Герої попрощалися з зайчиками і пішли далі. А зайчик і його мама щасливі повернулися додому.

 Пробираючись крізь засніжений ліс, герої раптом помітили незвичайне сяйво, що пробивалося крізь гілки дерев. Вони підійшли ближче і побачили галявину, вкриту кришталевим льодом. На льоду виблискували дивні символи, ніби якісь чарівні руни.

  — Що це таке? - здивувався Мявчик. - Я ніколи не бачив нічого подібного.

  — Здається, це чарівна пастка, - сказала Муся, обережно ступаючи на лід. - Треба бути обережними.

 Як тільки Муся сказала це, лід під її лапами раптово тріснув, і вона почала провалюватися. Мявчик і Вогник кинулися їй на допомогу, але лід продовжував тріщати, і незабаром всі троє опинилися в крижаній пастці.

  — Ой-ой-ой! - заверещала Шапка. - Ми провалилися! Що ж нам тепер робити?

  — Не панікуйте, - сказав Мявчик, намагаючись зберегти спокій. - Треба знайти вихід з цієї пастки.

 Герої почали оглядатися навколо. Вони опинилися в крижаній печері, стіни якої були вкриті тими ж дивними символами, що й лід на галявині. В центрі печери стояв крижаний стовп, а на ньому висіла маленька скринька.

  — Цікаво, що в тій скриньці? - запитав Вогник.

  — Не знаю, - відповів Мявчик. - Але я думаю, що це може бути підказка, як вибратися з цієї пастки.

 Мявчик підстрибнув і спробував дістати скриньку, але вона висіла занадто високо.

  — Вогнику, допоможи мені, - попросив Мявчик. - Ти можеш долетіти до скриньки.