Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Зачарований Льодовик, Герцог Фламберг"

Шапка, яка до цього часу сиділа на голові Вогника, злетіла вгору і почала кружляти навколо Морани, випромінюючи яскраве світло. Відьма застогнала і спробувала відмахнутися від Шапки, але та була занадто швидкою і спритною.

 — Що це? - здивувалася Морана. - Що за чари?

Шапка продовжувала кружляти, і світло ставало все яскравішим і яскравішим. Морана закрила очі руками, намагаючись захиститися від сяйва. Раптом вона закричала від болю. Світло Шапки проникало крізь її крижану броню, розтоплюючи її чари.

 — Ні! - закричала Морана. - Це неможливо! Я не можу програти якійсь поношеній шапці!

Але було вже пізно. Світло Шапки повністю розтопило чари Морани, і вона почала танути, перетворюючись на калюжу крижаної води.

Герої з подивом спостерігали за тим, як зникає Морана. Вони не могли повірити, що їм вдалося перемогти таку сильну відьму.

 — Ми зробили це! - вигукнув Мявчик. - Ми перемогли Морану!

 — Ура! - закричали Вогник і Муся.

Навіть Шапка зраділа перемозі і почала весело підстрибувати в повітрі. Зачарований Льодовик звільнився від чарів, і всі його мешканці повернулися до життя. Зникли і чари з Буклянки, проте її ще треба було розморозити.

Герої, радіючи перемозі, поспішили назад до Зачарованого Льодовика, щоб звільнити його мешканців. Крижані статуї, скуті чарами Морани, почали оживати, наповнюючи печеру радісними вигуками. Білочка Лулу, звільнившись від крижаних пут, кинулася на шию Мявчику, ледь не збивши його з ніг.

 — Мявчику! Вогнику! Мусю! - вигукувала вона, захлинаючись від щастя. - Як же я рада вас бачити! Я вже думала, що завжди залишуся крижаною статуєю!

 — Все добре, Лулу, - заспокоїв її Мявчик, гладячи її по голівці. - Ми перемогли Морану, і тепер всі вільні.

 — А як же свято? - запитала Лулу. - Чи встигнете ви до Водохреща?

 — Звичайно, встигнемо, - відповів Вогник. - Ми зараз розтопимо лід на річці, і свято відбудеться!

Звільнені мешканці Зачарованого Льодовика допомогли героям дістатися до Букнета. Вони використали свої чарівні сани, запряжені крижаними псами, і швидко доставили Мявчика, Вогника та Мусю до міста.

Мявчик і Вогник, об'єднавши свої вогняні сили, направили полум'я на замерзлу Буклянку. Крига почала тріщати і танути, звільняючи воду. Незабаром річка знову зашуміла, немов радіючи своєму звільненню.

Мешканці Букнета, дізнавшись про перемогу над Мораною, вийшли на вулиці, щоб привітати героїв. Вони дякували Мявчику, Вогнику та Мусі за їх мужність і відвагу, а також за те, що вони врятували свято Водохреща.

 — Ви - справжні герої! - вигукували вони. - Ми завжди будемо вам вдячні!

На головній площі міста влаштували велике святкування. Освятили воду в Буклянці, і всі бажаючі змогли скупатися в ополонці. Були пісні, танці, ігри та смачні частування. Навіть Шапка, забувши про свої скарги, веселилася разом з усіма. 

На святі був і старий Буквослав. Він, усміхаючись, спостерігав за веселим гомоном. 

Свято тривало до пізньої ночі. Веселий сміх лунав над долиною, а вогники багаття відбивалися в щасливих очах. Навіть маленький зайчик, який раніше боявся холодної води, тепер сміливо купався в ополонці разом з іншими дітьми. Його мама, гордо посміхаючись, раділа за сина.

Але найбільше раділи Мявчик, Вогник та Муся. Вони знову довели, що дружба і сміливість можуть перемогти будь-яке зло. А ще вони зрозуміли, що найголовніше в житті - це допомагати іншим і разом радіти святам. :-)

Кінець