Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Зачарований Льодовик, Герцог Фламберг"

 Вогник підлетів до стовпа і зняв скриньку. Він приніс її Мявчику, і той обережно відкрив її. Всередині лежав маленький ключик.

  — Дивіться! - вигукнув Мявчик. - Тут ключик! Можливо, він від якихось дверей в цій печері.

 Герої почали шукати двері, і незабаром знайшли їх в одній зі стін печери. Мявчик вставив ключик в замок, і двері відчинилися. За дверима був довгий коридор, який вів на поверхню.

  — Ура! - вигукнув Вогник. - Ми врятувалися!

 Герої вийшли з печери і знову опинилися в засніженому лісі. Вони продовжили свій шлях до Зачарованого Льодовика, але тепер були більш обережними, щоб не потрапити в нову пастку.

  Незабаром ліс закінчився, і вони вийшли до підніжжя Зачарованого Льодовика.

 Перед ними здіймався Зачарований Льодовик, величний та грізний. Його вершина сяяла в променях зимового сонця, а схили виблискували кришталевим сяйвом. Здавалося, що сама природа застигла в мовчазному спокої, скута чарами Морани.

Герої, обережно ступаючи по слизькому льоду, продовжили свій шлях до вершини Зачарованого Льодовика. Сніжинки, мов крихітні діаманти, виблискували на сонці, а морозне повітря щипало за щоки. Шапка, не змовкаючи ні на мить, бурчала про холод та незручності, але Мявчик, Вогник та Муся вже звикли до її постійних скарг.

Раптом Вогник, який летів трохи попереду, різко зупинився і з тривогою вигукнув:

 — Гляньте! Там хтось є!

Мявчик та Муся підняли голови і побачили дивну істоту, що сиділа на крижаній брилі. Його тіло було схоже на гору, вкриту крижаними шипами, а замість рук – довгі бурульки, що яскраво блищали, а замість очей у нього світилися два червоні вогники.

 — Хто це? - спитала Муся, примружившись. - Я ніколи не бачила нічого подібного.

 — Це Сніговий Голем, - пояснив Вогник. - Вони охоронці Зачарованого Льодовика. Лулу колись казала, що вони зазвичай добрі. А цей виглядає грізно. І, здається, він нас помітив!

Сніговий Голем дійсно помітив героїв. Він піднявся на свої крижані ноги і загрозливо загарчав, випускаючи з пащі хмари льодяного повітря.

 — Треба тікати! - вигукнув Мявчик.

Але Голем вже кинувся на них, розмахуючи своїми гострими шипами. Герої розбіглися в різні боки, намагаючись ухилитися від атак чудовиська.

Мявчик, використовуючи свою спритність та гнучкість, стрибав з брили на брилу, уникаючи крижаних шипів. Вогник піднявся в повітря і почав обстрілювати Голема вогняними кулями. Муся ж, завдяки своїм знанням магії, створила захисний щит, який відбивав атаки чудовиська.

Шапка, як завжди, панікувала.

 — Ой-ой-ой! - верещала вона. - Нас уб'ють! Ми всі загинемо!

 — Заспокойся, Шапко! - крикнув Мявчик. - Ми обов'язково переможемо!

Битва тривала досить довго. Голем був сильним супротивником, але герої, діючи разом, зуміли його подолати. Вогник підпалив його крижані шипи, Мявчик подряпав його гострі кігті, а Муся заморозила його руки за допомогою чарів. Зрештою, Голем розвалився на шматочки льоду, які розтанули під променями сонця.

 — Фух, - зітхнув Мявчик, обтрушуючи сніг з шубки. - Це було нелегко.

 — Але ми перемогли! - радісно вигукнув Вогник.

 — Так, - погодилася Муся. - Але нам потрібно поспішати. Морана вже близько.

Герої продовжили свій шлях, піднімаючись все вище і вище до вершини Зачарованого Льодовика. 

Льодовик був величний та грізний. Його вершина губилася в хмарах, а схили виблискували кришталевим сяйвом. Здавалося, що сама природа застигла в мовчазному спокої, скута чарами Морани.

 — Ну, і краєвиди! - пробурмотів Вогник, з побоюванням розглядаючи льодовик. - Сподіваюся, хоча б тут не буде стільки снігу, як у лісі. У мене вже лапи змерзли.

 — Не бурчи, Вогнику, - сказала Муся. - Зараз я дам тобі зілля, і тобі стане тепліше.

Муся дістала з торбинки маленьку пляшечку з паруючою рідиною і дала її Вогнику. Дракончик зробив ковток і задоволено зітхнув.

 — Ох, як добре! - вигукнув він. - Здається, я вже можу дихати вогнем навіть на цьому морозі!

 — Тільки обережно, - попередив його Мявчик. - Не хочеться влаштувати пожежу на льодовику.

 — Не хвилюйся, Мявчику, - запевнив його Вогник. - Я все контролюю.

Шапка, яка до цього часу мовчки сиділа на голові Вогника, раптом заворушилася.

 — А я що, зілля не заслуговую? - ображено запитала вона. - Я теж мерзну!

 — Звичайно, Шапко, - сказала Муся, простягаючи їй ще одну пляшечку. - Випий і тобі стане тепліше.

Шапка з побоюванням понюхала зілля, але потім все ж таки випила його.

 — Фу, яка гидота! - пробурмотіла вона. - Але, здається, дійсно стало тепліше.

Герої почали підніматися далі по льодовику. Схили були слизькими та крутими, і їм доводилося бути дуже обережними, щоб не впасти. Але завдяки зіллю Мусі вони не відчували холоду і впевнено рухалися вперед.

Раптом Мявчик помітив щось блискуче в снігу. Він нахилився і підняв маленьку кришталеву сніжинку. Сніжинка випромінювала м'яке світло і здавалася живою. 

 — Це ж сніжинка, яку дав нам дідо Буквослав! - вигукнув Мявчик, показуючи сніжинку друзям.

 — Так це вона, - сказала Муся, розглядаючи її. - Вона вкаже нам шлях.

Муся взяла сніжинку в руки, і та почала світитися яскравіше, вказуючи напрямок.

 — Йдемо за нею! - сказала Муся. - Вона приведе нас до джерела.

Герої рушили вперед, слідуючи за чарівною сніжинкою. Шлях став легшим, ніби сама природа допомагала їм.  

 — Гляньте! - вигукнув Вогник, вказуючи на щось попереду. - Крижані вовки!

 З-за крижаних брил вийшли три величезні вовки, зроблені цілком з льоду. Їхні очі світилися холодним блакитним світлом, а з пащі виривалися хмари морозу. Це були слуги Морани, яких вона послала, щоб перешкодити героям.