Читати книгу - "Банальна історія , Христина Вілем"

Через кілька днів вона зустрілась із Максимом.

"Привіт"

«Привіт»

"Як справи?"

«Нормально»

"В тебе хтось є?"

«Вже нема»

"Зрозуміло. І?"

«Не хочу нових стосунків, неприємний осад все зіпсує...»

Максим розвернувся і пішов. Ірина стримала бажання зупинити його і, щоб забути про все, поїхала із подругою на роботу до Польщі. Вона сподівалась, що важка робота і відстань допоможуть зрозуміти, що з нею відбувається. Чому вона наче замерзла.

Час минав, а вона все більше байдужіла до всього.

За кілька тижнів до від’їзду, Ірина посварилась із однією з дівчат.

До них у гості приходив хлопець, справжній блондинистий красунчик і приділяв увагу обом. Ірина перемогла, хоч він особливо їй і не подобався. Совість не мучила, вони грали на рівних. Азарт від перемого зник, як тільки вони поцілувались.

Через кілька днів Ірина спіймала його на флірті з іншою і сказала «па-па».

 За тиждень до від’їзду, Ірина дізналась, що Максим іде у армію. Тої ночі вона вперше плакала. Сум за домом, батьками і нестерпне бажання побачити його...

Після приїзду додому Ірина якийсь час сиділа вдома, але стіни почали тиснути і вона змусила себе повернутись у компанію друзів. Тоді ж у ній з’явилась новенька – Олеся. Тоненька блондинка і неймовірними блакитними очима. Ірина наче відчула у ній споріднену душу і вони швидко стали найкращими подругами.

         У компанії вже було кілька сформованих пар і коли навіть Олеся знайшла собі хлопця, Ірина почала відчувати себе незручно. Тому, коли під час розпивання пляшки вина на всіх Остап поклав руку їй на плече, вона не заперечувала. Хлопець не виявляв до неї особливої цікавості, не казав нічого про свої почуття і вона із чистою совістю вирішила, що вони просто допомагають одне одному не бути самотніми в оточенні пар. Тимчасово.

Їх стосунки обмежувались поцілунками і триманням за руки. В компанії вони були разом, поза нею – кожен сам по собі. У інших все було серйозно: поцілунки, ревнощі, інтим, знайомства з батьками. Ірина їм заздрила, але якби їй не хотілось – її почуття мовчали. Був лише смуток. Коли всі танцювали, вимкнувши світло, їй на очі навертались сльози. Все не те і все не так.

Чому? Остап симпатичний, добрий, ніжний, виконує всі її – такі нечасті – забаганки, так, наче... Ірина воліла про це не думати. І не думала. Це лише тимчасова угода. Їй хотілось того, що вируватиме всередині, а не було.

Дні, тижні, місяці... Нічого не змінювалось.

А потім був Новий рік. Ірина сміялась, жартувала, а всередині плакала. Вона відчувала, що не повинна бути тут, з ним. Тоді з ким?

Відповіді не було. Попри це, вона не розірвала це коло і не шукала чогось справжнього? Попри все, так їй було зручно і вона не думала про наслідки. У цьому тандемі їх не повинно було бути.

Поміж тим одна з подруг Ірини – Яна – посварилась із своїм хлопцем і гордо розповідала, що це вона його кинула, бо не пробачає зрад.

Через кілька днів Остап сказав Ірині, що Яна намагалась його звабити. І Ірина згадала, що Яна завжди казала, що Остап у неї закоханий, ще із школи. Він постійно пропонував їй зустрічатись, а вона сміялась. "Це мій запасний варіант. Я матиму його будь-коли, достатньо клацнути пальцями..."

І вона клацнула...

Хоч Ірина і не вважала їх з Остапом парою, але у спільній компанії цього не знали. Як не могла знати і Яна. Отже подруга свідомо спокушала Остапа. Для чого? Вона хотіла його, чи хотіла щось довести собі?

Ірина намагалась зрозуміти, що відчуває. Злість, роздратування – хай там як, але це її територія. Надію – якщо Яні вдалось, то все закінчиться швидко і безболісно...

«...і що?»

"Нічого, мені стало смішно."

А Ірина злякалась…

...а потім їй стало байдуже.

Під час наступної дискотеки вона побачила Максима. Вони зустрілись поглядами і він підійшов до неї, запросив на танець. А потім подивився їй в очі і вийшов назовні. Ірина знала, що він чекає і знала, що піде за ним. Все інше втратило значення. Байдужість розбилась на друзки, світ перевернувся.

До кінця дискотеки залишалось менше години. Ірина сказала друзям, що вийде напитись, піде до криниці. Сама. Ненадовго. Максим чекав, мовчки пішов за нею і вже за кілька кроків їх сховав густий весняний туман.

"Привіт"

«Привіт» 

"Ти додому?"

«Ні, йду нап'юсь» 

"Я з тобою"

«Добре. ти надовго?»

"На тиждень"

«Скільки тобі залишиться?»

"Два місяці і дембель"

«Зрозуміло»

Ірині здавалось, що голос буде тремтіти, а він дзвенів. Вона відчувала збуджена, енергія вирувала і рвалась назовні сміхом, який вона терпіти не могла. Цей сміх видає зацікавленість і дає дозвіл діяти. І Максим скористався.