Читати книгу - "Прожити чуже життя, Олександр Гребьонкін"

- Так. Схожий.

- Ось цей Гнат, який, на твою думку, захотів чесного життя, він мало не відправив Поліну на той світ! І баул із грошима він забрав.

Смолін помітив, що Сорокін ніби не дуже здивувався, а більше розгнівався, все кипіло всередині.

– У вас є докази?

– Є! Він стежив за нею на вокзалі. До речі, він і, Гусько, водія, усунув. Це, крім інших вбивств! Один і той самий удар кастетом!

Сорокін замотав головою.

- Так вони, вони ... Вони відразу були різко проти, щоб я ділився із Поліною. "Твоя баба тебе до добра не доведе", - говорив мені Пров.

- Гаразд, давай розповідай нам докладніше про Гната та Прова...

Розповідь Сорокіна була короткою. Схоже, він дійсно мало що знав.

– Давай, думай, де нам знайти Ігнатія Камкова та Прова, – вів далі підполковник.

- Так, не знаю я... Кажу, зустрічалися ми завжди в парку, неподалік зупинки Університетська. Там завжди багато народу, студенти товчуться, там є лава, де можна поговорити.

- Думай ще. Згадуй...

- Е-е-е… Нещодавно Пров говорив про рідкісну картину. Вона в одного професора висить. Взагалі-то цей професор геолог, збирає мінерали, але начебто і картина у нього є. Пров казав, що це оригінал Врубеля, просто митець зробив чорнову копію... Але вона теж цінується.

– Як називається картина?

- «Янгол зі свічкою». Начебто так. Пров планував взяти цю роботу, якщо вже не взяв. Не знаю, чи сам узяв, чи Камкова послав... Він ще хотів зробити так, щоб професора вдома не було і підібрати ключ.

***

Розібратися зі справою професора Смолін доручив Глібову, а той попросив у допомогу Романчука, як людину, яка трохи розуміється на мистецтві.

Глібов з'ясував, що у місті єдиним великим фахівцем у мінералогії був професор Федір Опанасович Воробкевич, який після смерті дружини жив одинаком і спокійно працював, ні на що не скаржачись.

– Практично не буває такого, щоб удома нікого не було, – розповідав Глібов підполковнику Смоліну. - Якщо вдома немає професора, то може бути його хатня робітниця. Щоправда, вона іноді виходить у магазин, але відсутня, як правило, не більше години.

- Цікаво, як же цей Пров визначає, чи вдома вчений? – міркував уголос Смолін. – Я не думаю, що він чи його підручний постійно спостерігають за будинком.

- А якщо спробувати відправити професора кудись. Наприклад... Нагородити його путівкою до санаторію чи будинку відпочинку, - запропонував Глєбов. - І подивимося, що станеться...

- Ну, насильно людину на відпочинок не відправиш..., - заперечив Романчук. - А ось по роботі…

Смолін замислився, постукуючи пальцями по столу.

- Добре, ідея зрозуміла. Спробуємо щось зробити.

І він потягся до телефону...

Наступного дня підполковник Смолін повідомив своїх співробітників:

- Воробкевича відправляють до Амстердама, на виставку дорогоцінного каміння та мінералів. Офіційне відрядження. Документи оформлюються.

- Гарне відрядження! Я теж погодився б поїхати. Там же музей Ван Гога, – мрійливо промовив Романчук.

- Нічого. Настане час – побуваєте, – посміхнувся підполковник. – А зараз наше завдання простежити, чи хтось клюне на наживку. Якщо злочинець дізнається про довгу відсутність професора, він спробує пробратися до квартири і викрасти картину.

- Але як він дізнається, що професор поїхав? – задумливо спитав Глібов.

- Очевидно, якісь канали інформації є. Якщо усе марно, значить злочинці або відмовилися від свого наміру, або просто на якийсь час причаїлися. Дивіться, після двох пограбувань вони ліквідували шофера та затихли.

– А зараз вони можуть помітити довгу відсутність Сорокіна, – зауважив Глібов. – Тоді можуть взагалі виїхати з міста. Знайти їх навряд чи можливо.

- Сорокіна випускаємо сьогодні ж! Під нагляд. Легенда для нього вже готова, - рішуче сказав Смолін.

***

Накульгуючий, напівсліпий старик і міцний чоловік, який його супроводжував, спочатку не викликали підозр. Але коли кабінка ліфта зупинилася на третьому поверсі, молодий співробітник, що стояв у коридорі з дівчиною, повернувся до вікна і закурив сигарету. Цим співробітником був Андрій Величко, а запалена сигарета – сигнал.

Група захвату піднялася на третій поверх. Двері квартири професора були замкнені, але Андрій Величко мав ключ.

Увірвавшись у квартиру оперативники застали таку сцену. Міцний чоловік (а ним, безперечно, був Гнат Комков, так званий Спортсмен), розглядав картину на стіні. Поруч у мареві сонячного дня виднівся силует старого.

– Стояти! Руки вгору! – наказав Глібов.

Комков повільно підняв руки.

У цей час гримнули постріли. Кулі вразили двох правоохоронців.

Комков миттю кинувся до відчиненого вікна.

З відкритого у коридорі вікна йому навздогін вистрілив Величко. Злочинець запетляв.