Читати книгу - "Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор"

- Ти, Марто, пташка високого польоту, не мені пара! - сказав Макс, відвернувшись. - Мільйонерка і відома художниця! Мільйони доларів біля тебе крутяться. Найкрутіша і наймодніша художниця України! Про тебе зараз говорить пів країни. Перед тобою відкриваються великі перспективи, ти зараз станеш не лише мільйонеркою, але й дуже бажаною нареченою. Я тобі говорив про те, які почуття до тебе маю… Але.., - голос Максима був холодним і майже байдужим. - Я не хочу заважати твоїй кар'єрі і твоєму зростанню. І взагалі. Хто я, а хто ти! Я звичайний скромний науковець, що живе від зарплати до зарплати, а ти… Ти неймовірна… Вродлива, багата, знаменита…

- Максе, чи ти сам чуєш, які дурниці верзеш? - спитала я втомлено. - Не потрібно мені нічого без тебе! Ти врятував мені життя! Ти став мені найдорожчим у світі! Ти… Ти навчив мене розуміти, що в житті є справжнє, щире кохання, - я замовкла, бо зрозуміла, що якщо зараз продовжу говорити, то розплачуся…

Макс мовчав. Ніяково кахикнув Павло: 

- І я йому про те саме торочу! Оце прийшов і жаліється, що кохає тебе, але вже все, ти втрачена назавжди. Мої, Маринка з Оксанкою, поїхали сьогодні на базар, а я сам на хазяйстві. То Максима зустрів, ми цеє… Поговорити тут сіли… Це компот, Марто, ти не думай! Я після того, як Маринка повернулася, - алкоголю ні-ні! Верне мене від нього! А Максим оце…

- Марто, їдь звідси, повертайся в Київ, - глухо проговорив через силу Максим. - Це ти зараз, під впливом моменту і останніх подій так говориш… Нове життя покаже тобі справді, чого ти хочеш. Не муч мене…

Я аж задихнулася від його слів. Максим проганяв мене! З хати (моєї, між іншим, законної!), з села, а найголовніше, зі свого життя! Похитулася, наче від ляпасу.

А потім розвернулася і пішла геть.

Якщо Максим так вирішив - його не переконати. По собі знаю, що спочатку мушу в собі розібратися, якщо щось мені муляє, а розібравшись - вже тоді починаю діяти.

Максим має рацію. Я повинна поїхати геть. Подалі від нього. І тоді ми обоє зрозуміємо, чи потрібні одне одному.

Я проплакала всю дорогу до хати. Джмелик біг поруч мовчки, інколи тільки скавчав жалібно, все теж відчував. І мою розгубленість, і мій біль, і розпач...

Я швидко зібралася, схопила тубу з накиданими в селі ескізами, свій незмінний мольберт, кинула в наплічник кілька необхідних в дорозі речей, взяла на повідок Джмелика і пішла стежкою через поля до залізничної станції.

Дуже дивно інколи буває. Моя подорож до села, де я хотіла віднайти спокій та рівновагу в собі, починалася теж на цій стежці. Тоді вона привела мене в круговерть подій, що змінили моє життя. Тепер ця ж стежка знову вела мене через поля геть від того, що було мені дороге і близьке. Там, у Кипнівці, залишалося моє серце, там був чоловік, котрого я кохала по-справжньому. Але, очевидно, моє кохання не було взаємним...

Хоч Максим і стверджував, що кохає, але… Він відмовився він мене в той момент, коли і я згодна була бути разом з ним. Дивна штука - життя. Інколи ми, маючи що-небудь, відмовляємося від нього на благо іншої людини, але, можливо, тій, іншій людині, це й не потрібно?

Через дві години їзди в електричці ми з Джмеликом прибули до Києва. А ще трохи пізніше підходили до мого будинку. Біля під'їзду мене зустрів гурт журналістів, кілька відеокамер і щасливі сусіди, які давали інтерв'ю про те, яка в них Марта чудова сусідка і талановита художниця… Почалося моє нове життя. Без Максима.