Читати книгу - "Поквіття й сон. Музи мої , Гриць Янківська "

Не омину!
І ти, читачу,
шукай цих муз на вулиці свічок,
де я незмінно ріжу вічність зламаним крилом.
Як відшукаєш – у рукав тобі заплачуть.
Відплатять 
мовчанням-злом.
02.11.2021

Передражники на стіні

Розколює мої слова
на страх, на два
ця стіна навпроти.
А тоді – вишпортує, наче ядро горіха,
павзи втіху
тінь на стіні.
Уявися мені, далекий, чужий, забутий,
таким, яким був і бути
продовжуєш за стіною.

Руки її прикрашені хною.
Рукам моїм не збороти, ні,
передражників на стіні.
03.11.2021

Пейзажна лірика

"Один тільки мудрий північний вітер не міг знайти спокій"
З к/ф "Шоколад"

Осінь.
Ранок.
Пейзажна лірика.
З-понад ріки туман.
Дві ялини ялинно свої витинанки витнули.
Шлях шумливо шумить.
Буде вітряно –
розлиття передсвітніх ран.
Жінка в малиновому пальті увійшла у тло.
Кімната.
Вікно.
Поруч вікна – картина.
На картині – вікно і поруч вікна картина.
Малинове полотно:
відступ в заобрій ліричної світу частини.
Буде оглушний день, – пророчить кавове дно.
Тиша й тиша стоять.
Фантастичні в східсонці ялини.
07.11.2021

Супровід Nature

Тремтінням струн берези гілочки
скидають ноти, й кожна, нотабене, –
брунатна чирва в кутиках очей:
зверніть увагу, слухачі, на мене!

Триває піцикато вітру. Ніч.
А берег річки відгомін возносить
від хвиль води до хвиль тонких плечей,
в брунатні чирви-родимки. Й не досить 
усе не досить музики душі.

Тремтінням струн розгойдані вірші
дочки стихії та сестри живини.
Камінних берегів колінні згини...
Березові гілки плакучих віч...

Це музика для струнних і челести.
Це шелести натури, вітру жести.
Це – провід стріч.

О кутики очей, стрясайте листя
до голих струн!
28.11.2021

Пробудження

Напрочуд білим видався світанок
опісля чорних снів.
Ширококрила птаха Ніч знялася з місця
так само різко, як з галузки перший сніг
важкою грудою впаде мені до ніг.
По тому – 
дерев окістя
обгризе ранковий рух,
оближе подув днів, і наостанок
суха долоня усотає вись розталу
і вичавить в куточках спраглих віч.

Так вчасно виникають тільки зими –
безкровні панни з глеками молік.
Так щасно нині, наче й не обпік
раптовий сніг ще не опалі рими.
Так груднево,
наче повні очі життя.
03.12.2021

Бо пелюстки троянд

Бо пелюстки троянд оцих засушених
мене розбудять шурхотом падіння:
були ми змушені, пробач! Були ми змушені.
В долоню вмістяться примарні володіння,
віконний промінь наскрізь увійде.
Моя любов – повсюдно і ніде.
Моя любов нехай тобі – спасінням,
нехай тобі, любове, сон не рушить!
Були ж бо змушені, авжеж, були ми змушені.
13.01.2022

Квітка кентавра

І мов кентавра квітка – змерхла вись
бліде пелюстя струшує додолу.
Хто на небесній луці – схаменись,
я більше не згромаджу до подолу!
Та перекірно плаче квітом Бог.

Цей босоногий Хлопчик на полівці,
очима збіжний до моїх очей,
ганяє хмари – випасені вівці,
у вічнім літі – божеській домівці.
Жадає мови, приязних еклог.

Та це ж бо сонцем палені, ачей,
Його зіниці вичавили колір,
що вкорінився по предужій волі
на небовиді. Та підніжжя кволі
не втримують таку живу вагу.

Візьми ж, Величний, і мою снагу,
що збіжна нині до квіток збілілих!
Мов сльози втреш – волошок м'якотілих
стрясеш у вічну зиму зледенілих,
аж я знайду їх снігом на снігу.
26.01.2022

Зимовий сад

Вдивлявся в мене цей зимовий сад
так шпичасто і гірко, аж в утробі
згасало сонце. Чи отруйний чад,
чи докір виїдає душу? Пробі,
верніть цвітіння й злагоду назад!

Незрізаних троянд ламкі тіла
впокорено чорніли серед снігу.
Такого фатуму, такого злого збігу
не міг примислити і я би не змогла:
от наче й день, а поміж нами – мла.

От наче й сад, а наче – кладовище.
Все пнеться в небо, щоб від мене вище,
а я ховаю сонце в серці, в снищах.
Між нами – гул, гармидер, шумовище...
Не зблизитися з тим, хто вже найближчий!

Між нами зими, зими і сніги.
Мій сад, що важив доторк до ноги,
мій сад, що йшов негодам навперейми,
мій сад, з яким буйніли між алей ми,
мій сад, приручений, як до коріння віта,
мій сад замерз, бо я чекала літа.
01.02.2022

Стебло безвершника

Кажуть, бур'ян, як врвеш його,
дужчає серцем вглиб.
Але чому ж безвершник той
в домі моєму згиб?

Де йому корінь згублено?
Де йому колір сплив?
Вітер плоди поскубані
дармо не оголив.

Біле стебло безвершника,
як на спогадці шов.
Стежкою бігла верше я,
верше мій страх зійшов.

Зводилось сонце й ниділо.
Спіли розлоги трав.
Висох бур'ян, я виділа,
в мить смеркових заграв.

Думала, – шлях до осені
впоперек перетну,
як по очей розкосині,
як по границі сну.

Думала, – мудрість звершено,
кріпшає корінь в нас.
Дармо! Життя безвершнику
виміряно завчас.
02.02.2022

Клубок крицевий

Не залишай для мене місця, береговино!
Камінням і піском заповни свій узор.
Закрай пряде багряні ниті звершень і спочинку.
Нехай здіймає легіт їхні доли
так лагідно, як пестила рука
суцвіття кленів.
Ясенелисті
в ясеннім, чистім
дні стояли.
Це мурашина праця – бій ріки,
що пробивє шлях веселкам наскрізь світу.
Це закуток для вигрівання змій –
думок нелюбих.
Не піддавайся різнобарв'ю травня,
доосередньо гнаному теплом.
Клубок крицевий на твоєму серці
зіллється з тлом,
я там його зоставила навмисно, збережи!
Лиш споглядання не зруйнуй мого.
12.05.2022