Читати книгу - "Поквіття й сон. Музи мої , Гриць Янківська "

Оберемок золотушника

Чи золотушник вхопився, чи зов'яль, чи дрему сяєво?
Кинусь й впаду босоного, пантрую, лихе вискубую.
Цвіт бо, насіння бо в просторінь! Всюди бо жовте маєво!
Станеться згубою

чи оберемком поляже, чи постіллю обрій вистелить?
Так бо гадаю нешироко, стіснена й зашнурована,
заки себе розневолюю стеблами а чи кистями –
в'язка дарована.

Все бо довкіл золотушником вразиться й перекришиться!
Онде поля мої вже відступилися і понишкнули.
Вивільніть, вивільніть руки! Тільки бо сяєво лишиться
й смирення вишколи.
24.07.2021

Музи мої. Поквіття й сон

Мої музи – поквіття й сон –
помінялися врешті ролями.

Ми просіяні край віко́н,
тож єдина для неї доля ми, –
так шептались ці двоє позаочі уночі,
визначали мій напрямок в світ, 
від старих – викидали ключі,
дублювали усе одне одного і витурювали глядачів
до початку вистави.
На сцені актор височів,
чорно-біла фігура, він буде хоч ким захоче –
стеблом шипшини,
серпанком на очі.

Я тремчу.
Я єдина на лавицях, хто відкидає тінь.
Я єдина на лавицях, бачу тепер – єдина!
Я єдина, хто бачить це явно, бачить це, аж допоки
не поцілить ліхтар зі стелі,
мов крикне: тебе – половина!

Ох, на бога, хай виникне ще людина!

І тоді тихим поступом, наче зміїним повзком,
кров чи глина зійде від такого чудного поруху,
цей актор прокладе, мов дорогу до лихоліття,
ще одне ночі снище, ще одну віту з квіттям.

Кроки! Кроки! Я чую кроки!

Музи мої – сон і поквіття –
вибрали час, все їм поліття!
Світло чи тьма – обох обманули.
Сон – заквітчався.
Квіти – поснули.
26.07.2021

Кипіння гортензії

Забудь же його, забудь!
Аж раптом – кипить гортензія.
Відчай в тобі? Пустка в тобі? Лють?
Ні, кажу, у мені поезія.
Хай злікує мене поражену!
Хай отямить мене ошелешену!
Погляньте, ведуть наряджену,
любу йому.
Звершено!

Мить довершено – ця гортензія, мов душа моя, заколочена,
та не бавиться, всяко барвиться, бо сама в собі опорочена.
І кипить у цвіт. І кипить.

Зріжу її!
В глеки розкішні повстромлюю китиці.
Лиш мені глядіти на них!
Ах, який цієї неділі
красивий вінчався жених!
28.07.2021

Ґербери в темряві

Хмари над островом. Перекотинебиці.
Ми стискаємось, наче ґербери в холодній погребиці.
Та піщані в нас груди, шторми розвівають з-під ребер ці
розжарені зерна, як висохлі корінці
квітів в його руці.

Хмари над островом.
Шторм в волоссі запнувся, жадаючи тільки звільнення.
На солоних губах моїх тріщина – дивне втілення
в плоть стихії. Затишшя? Покора? Ні, 
хай знову панує грім!

Чорні хмари над островом.
З тіла злітають краплі води і крові.
Буря в мені.
Незнайомцю,
випусти з рук ґербери – звільнення в знак любові,
лиш тоді відкриються сонцю.
12.08.2021

Музи мої. Жарінь і хворість

Мої музи – жарінь і хворість –
повертаються, мов до рідної.
Я сиджу у своїм затворі.
Голуб звичне бухтить надворі.
Все б пусте, та гнітить в узорі
на вкривалі відбита гілка.

Сон лягає так мілко-мілко,
що й не вимочу в ньому п'яти.
На столі – сохне листя м'яти.
Раз за разом, усе б зім'яти,
набираю пахуче в жменю.

У кришталь – три стебла ячменю,
поміж них – голубині пера.
Ах, як хороше тут тепера!
Ах, як хора тремтить химера,
мов на волі.
15.08.2021

Дві гарденії для тебе

"Твої улюблені. Гардинні."
Ф.Бакман "Чоловік на ім'я Уве"

"Dos gardenias para ti
Con ellas quiero decir
Te quiero, te adoro, mi vida"
Isolina Carrillo "Dos Gardenias"

Дві гарденії для тебе – білий сум –
у долонях, та без стебел принесу.
Між вітрами прокрадатимусь вночі,
щоб раділа біло в мене на плечі.

Дві гарденії – відрада для очей.
Квітникарка їх зрізала і ачей
так наспівувала в квітах і журбі:
втну й залишу білі пуп'янки собі!

Але я відняв у неї з-під ножа
дві гарденії, що взріли білий жах,
та мерщій монети витрусив з кишень
і побіг, до тебе встигнути б лишень.

Я долав ліхтарні ріки – білий плав,
наражався на сльозу, та не вбирав,
розбивав загати з поглядів чужих
й більма подиву, та кидав лють на них.

Вже лишалось кілька кроків до воріт,
як зачувся застережний шерех віт:
не ступай на поле в світло крижане,
білий приморозок там наздожене!

Аж на мить я завагався, чи нести
білі душі поміж плити і хрести?
Та відчув, як тягне шкіри білий шов –
дві гарденії. Кохана, я прийшов!
01.09.2021

Над помірними поясом падають сливи

Зберігайте тепло!
Метушня над помірним поясом.
Горизонт – бите скло.
Сходить сонце – сліпець за псом.
Ґрунтовими дорогами підтюпцем вітер
настрій тутешній винюхує –
скрухо є!
Так в півницях з полиць чи й з полицями гучно падає
тогорічне повидло – сливове, густе, невкушене.
Так, підживлене зрадами, серце розпушене
вбирає вологу сліз,
сік, що крапає з місця порізу не на язик.
Так виникають зливи.
Настрій в середньому – звик.
Ножиком гріз
серце навскіс.

У помірному поясі падають сливи.
Байдуже (вересень – фаталіст),
що тремтить павутина в росі,
і не врветься, до полудня висхне,
що розсіється в променях сонця те,
що на вересень начебто тисне,
що "курли" журавлине графічно лягає в крило...
Цить!
Зберігайте тепло!
03.09.2021

Над горами темно

Терни й терни. Над горами темно.
Поле стерпло в холодних сутінках.
Ким тепер ми, ох, ким тепер ми
одне одному пойменовані?